У багатьох народів існує приказка: «Яблуко від яблуні недалеко падає». Та здається це сказано не про українців.
Чи не помічали ви один прикрий феномен, коли у видатних українців-патріотів діти стають манкуртами та зрадниками? Це можна було б назвати «синдромом Андрія Бульбенка» за іменем відомого персонажу геніальної повісті Миколи Гоголя.
В історії України таких випадків безліч. Пригадайте хоча б сина Володимира Великого Святополка, прозваного Окаянним, який перший привів вражих ляхів до стольного Києва. Та й у подальшому князі не рідко зраджували і своїх батьків, і батьківську віру. Досить згадати, наприклад, Ярему Вишневецького чи Януша Острозького.
Серед козацьких родин справа не ліпше. Син Богдана Хмельницького Юрко не лише став маріонеткою турецького султана, а й послужив початком кривавого братовбивчого періоду нашої історії, названого істориками Руїною. Нащадок славного козака Микити Галагана, що ціною власного життя забезпечив перемогу козацького війська під Жовтими Водами, полковник Гнат Галаган допоміг царським військам знищити Стару Січ. Одна з найбільш одіозних зрадницьких постатей в історії України Сава Чалий за деякими даними був сином славетного кошового Івана Сірка. Або ось ще «народний мер» Севастополя під час анексії Криму, ще один Чалий – як тут не повірити в реінкарнацію.
У новітній українській історії чимало подібних випадків. Син класика української літератури Юрій Коцюбинський разом з горезвісним Муравйовим брав участь у придушенні УНР. Вбивця Степана Бандери Богдан Сташинський був сином українських націоналістів-бандерівців. Або ось вже сучасні приклади. Дочка українського письменника-дисидента Олеся Бердника Мирослава стала проросійською журналісткою, яка відрізняється крайніми українофобськими поглядами. Син В'ячеслава Чорновола Тарас вступив до лав Партії Регіонів, яка підозрюється у вбивстві його батька, а син Василя Стуса Дмитро під час окупації Донбасу Росією відкрито співробітничав з ідеологами «русского мира».
Та й серед проросійських сепаратистів так званого ОРДЛО вистачало зрадників з українськими коренями — Захарченко, Плотницький, Ходаковський, Мозговий… Останній навіть вірші українською писав.
Сьогодні внучатий племінник Лесі Українки, онук її молодшої сестри Оксани Косач-Шимановської, громадянин Швейцарії Роберто Гааб підтримує дії московського окупанта, що бомбардує міста і села України, поширює фейки кремлівської пропаганди, а українців називає брехунами. Ба навіть більше! Серед московської орди чимало вояків з українськими прізвищами, а дехто з них народився в Україні чи й досі має тут своїх родичів. Михайло Грушевський називав подібних зрадників і запроданців дезертирами українства.
Отож гоголівський Андрій Бульбенко – це не вигадка письменника, не художній прийом, а на жаль, сурова правда історії й сьогодення. Виходить, що батьки, зайняті боротьбою за Україну, не можуть приділити час вихованню власних дітей, з яких потім і виростають «андрії бульбенки». І до речі, російськомовність етнічних українців також є наслідком цього синдрому.
Чому ж так відбувається? В чому тут річ? Можливо, в тому що батьки цих зрадників настільки були зайняті служінню своїй Батьківщині, що в них не вистачило часу на виховання у власних дітей любові до України. Чи дітям в дитинстві не вистачало цукерок, тому так легко вони продаються за солодкі «коврижки»? Можливо, батьки в цьому й не винні, так склалися обставини. Але хоч-не-хоч, а постає питання, що насправді «понад усе» – країна чи родина? Блаженний той патріот, в кого діти не стають зрадниками, або який хоча б цього не бачить за свого життя, бо не у всіх вистачить твердості батька Тараса. Але хіба ненці Україні від цього легше?
