Після перерви, будемо вважати її відпусткою, продовжую вести свій бложик подорожі по Закарпатській бисіді. Знаєте, от зараз літо, така краса навколо і зовсім не хочеться сидіти в хаті. А тому порядні закарпатські ґаздині і ґазди відпочивають на природі, на свіжому повітрі.

От так, прокинеться зранку ґазда, вийде на ґарадичі та й огляне обійстя. Глибоко вздихне та й піде гострити косу. Бо ще нива не кошена, сіно не сушене. А що корова взимку їсти буде? Він ото пропонував їй газети почитати з словами: «Не сіном єдиним…», але ж зараза упирається і мичить. Сіна просить.

Тому з першими промінчиками сонця всюди в горах і нивах чути рівномірне: шух-шух, шух-шух.

Ой, щось я поспішила. Першим словом на сьогодні, як ви можливо здогадалися — є «Ґарадичі» [ґарáдичі] або ж сходи як українською.

А ось і за ґаздом, накормивши худобу, подоївши корову та приготувавши поїсти вийшла на ґарадичі ґаздиня. Зайшовши в сінашів взяла граблі і вили та й пішла розтрясувати вали/скошене сіно/.

«Ох, і гарна ж у нас природа. Чудовий відпочинок. — подумала ґаздиня розтрясуючи останній вал,- як то кажуть „зелене море“.

- Іване, ти туй обертай сіно, а я піду крумплі покоплю. А й обід злажу. — сказала чоловікові жінка та й пішла поратись на город.

- Ґута би вас побила і курий сусідських!- почулося на пів села з городу Анці. — Марьо! Марьо! Марьо, ґута би тя побила, опьять твої кури по моєму городу гребуться.

На такий ґвалт вибігла з дому Маря. І, як всі ви можете здогадатись (жони є жони), почалася сварка. І прокляття „Ґута би тя побила!“ було найбільш лагідним з усіх висловлювань.

Отож, маємо друге слово „Ґута“ [ґутá], що в прямому значить апоклепсичний удар або інсульт. От такі вони закарпатські лайкИ. Але ж це також частина говору, тож в нашому путівничку ніяк без них.

А тим часом наші сусідки в своїй сварці вже перейшли на особисте. А, коли сваряться жінки, то обов'язково починають шукати одна в одній ґанч, щоб якнайбільше образити.

Третє слово сьогоднішньої подорожі „Ґанч“ — вада, хиба. „Ґанити“ [ґанИти] — шукати вади.

І ось наші сусідки, а ще й подруги і куми, вже почали жорстоко ґанити одна одну:

- Та ти, та ти... та ти босорканя косоока.

-А ти, побзерай /одивися/ на себе — ноги як ґолеса /колеса/ на біціґлях мого Йвана.

Добре, що додому на обід вчасно повернулись чоловіки. Переглянувшись і важко вздихнувши, мов перед стратою, вони пішли втихомирювати своїх жінок. Далося це їм важко, адже закарпатську жінку важко спинити і заспокоїти, все таки ми пристрасні натури. Але після нелегкої боротьби і вмовлянь, фиркання і коментарів типу „Позерайся на неї“ ґазди завели своїх жінок до хати та й вмовили нарешті дати їм пообідати спокійно.

От такий він мій чудовий Закарпатський край. З працьовитими і пристоасними людьми. Хорошими і дружніми сусідами. Смачною кухнею та „зеленим морем“, насолоджуючись яким приїжджим міським пані та панам, головне не натерти мозолів від граблів і не обгоріти на палкому сонці.

Далі буде...