Кажуть Різдво — це час, коли на землю приходить світло. Час добра, чудес, милосердя. Та все ж...стільки негативу, темряви і злоби на мене давно вже не виливали як на ці свята. Кажуть диявол не спить і я дивлюсь на біснування прибічників московського патріархату та й розумію, що це таки правда.
Я віруюча людина, ніколи цього не соромилася і не приховувала. Так я католичка, хоча мама в мене православна і вперше мене навчила молитися моя православна бабуся. І тому, саме тому мені це все так гидко, так сумно і неприємно.
Все почалося з новини про відмову православним батюшкою МП відспівали загиблого малюка. Перше, що я подумала: Як? Як можна бути таким жорстоким? Тут всі московсько-православні одразу почнуть верещати — він не хрещений. А як же ж слова Ісуса: «якщо не будете як діти, не ввійдете до Царства Небесного». Діти, то є янголи, а як можна відмовитись відспівали янгола?
Я не знаю чи є Бог в тих церквах. То не мені судити. Але я читаю коментарі фанатично налаштованих православних прихожан МП і, вибачте, офігіваю. В них стільки ненависті, злоби, страху перед якимись світовими змовами. Щось на кшталт: «папістка всього світу змовились проти нас православних і хочуть знищити нашу віру». Це смішно. Але вони в це вірять. І, в результаті, ще більше ненависті і злості. А де ж вони поділи заповідь: «Возлюби ближнього свого»? Її немає. Вона продана їхніми батюшками за срібло і золото. Як Юда Іскаріот вони продали Ісуса за свої тридцять срібників. Вони замінили його мерседесами, лексуси і іншими земними благами. Там панує блуд — я про того священника, що помер минулоріч в сауні, коли розважався з проститутками. Там панує торгівля — за кожну свічку, молитву, благословіння — плати. Я бувала в різних храмах і монастирях, але коли ти зайшовши в монастирських храм відчуваєш себе як в ювелірній лавці — серед срібла і золота, цепочок і перснів. І хочеться громити і крикнути, як Ісус в Єрусалимському храмі: «Геть! У що перетворили ви дім Батька Мого».
А де ж Бог? Їхній... Їхній жорстокий, без жалю і співчуття, без любові... Для мене він асоціюється з тим батюшкою, що декілька років тому відмовився ховати небіжчика (хрещеного в тій церкві, де тот піп служив, в селі одна церква). Дід і баба були самотні. У бідної бабці не було 500 гривень заплатити попові, щоб він відспівали дідуся, от він і відмовився. В результаті діда ховав греко-католицький священник з міста — безкоштовно. А громада греко-католицької церкви ще й допомогла бабці з похоронами.
Їхній бог в мене асоціюється з тим батюшкою, що відмовився ховати дитину. Ні він, ні його прихожани ніколи не зрозуміють нашого співчуття батькам, вони не зрозуміють чому це нас зачіпає, чому визиває такий негатив. Їм в їхній жорстокості цього не дано. Мені їх шкода деякою мірою.
А ще, їхній бог в обличчі його представника, пастиря, отця Олександра Овчаренко, що в своєму фейсбучному дописі зазначає: «...а грязных стервятников и бурых воронов мы будем уничтожать. Просто. Спокойно. Без слов.»
Тобто православний батюшка московського патріархату явно закликає до знищення людей. А де ж: «Бог — це любов»? Де ж любов до ближнього? І що ми взагалі можемо чекати від пастви, у якої подібні пастирі? Отож.
О, все ж уточню, що під «грязным стервятником» батюшка Олександр певно мав на увазі Дениса Буштеця, що пише в фейсбук під ніком Грязный Насть. В «буром вороне» — прихований Валентин Бурий. Саме він повідомив поліцію про побиття атошника біля храму представниками церковної організації «Радомир».
Але таки отець Овчаренко забув, що першим кого випустив Ной з свого ковчегу, був ворон. І я таки надіюся, шо можливо акція, що почалася як «принеси ляльку до храму» покладе початок іншій «ні ногою в московитські церкви».
Знаєте, можливо сучасний «ворон» таки сповістити про вигнання московської віри до Московії. Бо читаючи таких як Олександр Овчаренко, розумієш чому його послідовники такі агресивні, а ще розумієш, чому такому вченню не місце в сучасній Україні.
