У СССР всі жили ідеєю. Комунізму. Соціалізму. Що він переможе у всьому світі і буде всім щастя.
СССР по очевидним причинам впав. І на руїнах бессмертної ідеї нам відкрили правду — Бога (СССР, Комунізму) нема. Він вмер. А є диявол — Гроші. Це — господар нового світу, в якому ми опинились.
У цій величезній пустці хтось жив по інерції, продовжував вірити у мертвого бога, багато згадали про ще давнішого — і потягнулися до церкви. Хтось із захватом та енергією почав служити новому господарю — Грошам. А хтось (і таких немало) давно вже (ніколи) не вірив у Світовий Комунізм, а ховав у серці свою ідею — свою незалежну Державу. І в цьому хаосі почав її творити і відроджувати. І всі вони борсалися у величезному просторі невіри, апатії, розгубленості.
Пройшов час, і виросли діти, нове покоління. Виросли серед різноманіття нових сенсів. Але переважев сенс власної вигоди. Признаватися у прагнені зробити щось альтруістичне було незручно — на тебе насмішкувато дивилися і називали ідеалістом (або апостолом старого бога — комунізму). Модно було прагнути кращого життя — або через тяжку роботу, або через халяву (заміж за іноземця, наприклад). Халява краще.
А зараз до нас тягнуться щупальця старого монстра, що ховався під маскою комунізму та соціалізму — Російської Імперії — і впорскують стару отруту — мрії про Совок-якого-ніколи-не-існувало, де у всіх була робота, зарплата і морозиво за 22 копійки. І хоч дуже легко побачити, що всього цього насправді нема — але доза, доза! — дає забуття на певний час. І наркомани шикуються в чергу. Це слабкі, отруєні люди, що прикривають свою хворобу " ми втомилися від війни", "ми втомилися від корупції", "ми хочемо європейських зарплат", " ми хочемо хай нам хтось зробить добре"
Але світ творять саме ідеї. І зараз прийшов час нашої. Ми перетравили за цей час досвід іншого світу, бачили його плюси та мінуси.
Ми відкрили світ української культури. Недарма всі філософи казали — пізнай себе! Важко було любити Україну, коли все, що ти про неї знав — це вилинявший вінок з пластмасових квітів і шаровари. Та тепер не тільки ми, але й весь світ відкрив для себе скарби української вишивки. Замість "несе Галя воду" — безліч народних українських пісень у прекрасному, не-радянському виконанні, безліч нових виконавців і нових груп. У нас відроджується кіно. У нас відкривається замовчувана історія — і вона повна захоплюючих особистостей, подій, героїчних вчинків, і трагічних подій також. Наша сучасна історія повна героїв та особистостей. Нам є чим пишатися.
Ми поступово взнаємо себе, красу свого народу. Цього не можна втратити. Це вартує того, щоб боротися. І навважче та найперше — глянути в очі реальності. Ніхто не зробить нам країни, крім нас самих. Ніхто не буде воювати за Україну, крім нас. "Хто звільниться сам — той вільний буде, хто іншого звільнить — в неволю візьме"
Насправді іншого шляху — немає. Підписати з Росією зараз мир, признати анексії, відмовитися від своїх територій — це втратити підтримку Европи і Америки, втратити повагу. Натомість отримати повзучу анексію всієї країни. І миру — не буде. У Росії ніколи нема миру — вона весь час воює. І ваш син піде воювати в Дагестан, в Сирію, у Прибалтійські країни. Вибравши мир — ви виберете війну. І не буде в цьому ні слави, ні честі.
