Мабуть всі розуміють, що слово «ухилянт» — неприємне, образливе.
«Але це так і є!» — скаже дехто.
Пропоную поміркувати ширше, врахувати що ми хочемо від людей, яких так називаємо. Це по суті звинувачення.
Ми звинуватили, обізвали людину і… очікуємо що вона покається і виправиться? Чи просто обзиваємо, бо нам приємно це робити, бо ми можливо ображені і нам важко. Ми-то, хто так так обзивається, не ухилянти (а військові або жінки).
Це як слабку людину назвати слабаком. Якщо ми хочемо її мотивувати до сильних вчинків, очевидно говорити неприємності діє у протилежну від нашої мети сторону.
Скільки у нас не є емоцій, розпачі і чого завгодно, якщо ми не можемо ці емоції контролювати і діємо не у своїх інтересах, по суті знищуємо зв'язки з людьми, шкодимо самим собі, чи це не слабкість з нашої сторони?
Слабкі когось вважають слабкими і вирішили, що можуть у це тикати.
Комічна ситуація.
Щонайменше, з людьми, які нам потрібні, треба зберігати стосунки і не псувати їх. Якщо вони схибили, завинили, заборгували, це нічого не міняє. Все одно вони нам потрібні і треба зберігати стосунки. В ідеалі, наскільки у нас є сили, допомогти їм виконати свої обов'язки. З ким вдасться частково, це теж добре. Краще ніж посваритись, вимагати 100% і не отримати нічого.
Цивільні, закордонні цивільні, наша закордонна підтримка — це варіанти на вибір.
Ми можемо вкластись в покращення стосунків чи псувати їх. Це вибір. Він може потребувати тримати себе в руках, контролювати емоції, пам'ятати що в наших інтересах і що нам шкодить.
