Чули таку байку? Ніби міський бюджет, державний бюджет — це кошти платників податків.
Думаю це велика ілюзія. Це БУЛИ кошти платників податків.
В реальності гроші платників податків знаходяться на їх рахунках.
А будь-які гроші, що покинули ваш рахунок, більше не ваші.
І ми насправді не можемо комусь дорікати, що не гарно роспорядились державним коштом. Бо вони вибороли право роспоряджатись цими коштами, а ми — ні. Хто здобув таке право, той і є справжній власник коштів.
Збагнути і прийняти це — може бути важко і неприємно. Бо це означає, що мільйони людей і компаній сплачують на щось гроші і не мають права більше ними роспоряджатись, не можуть впливати на їх розподіл…
Упс. Так це ж і є наша реальність.
Несправедливо? Це залежить від поглядів на справедливість.
В наш час зі справедливістю не все так погано. Ми живемо не за феодалізму, коли князь чи поміщик справді всіми податками розпоряджається як своїми і не має ніяких обмежень. Він має тільки обовʼязки перед своїм сюзереном, в першу чергу військові. А платникам податків він нічого не винен. Правова система, освіта, медицина, фінансова система — це бонуси сучасності. В наш час більшість податків повертається на потреби суспільства. Погодьтесь, це дуже добре.
Чи був феодалізм несправедливий? Це дивне питання, особливо коли не було ніяких альтернатив.
Після буржуазних (тобто капіталістичних) революцій і створення національних республік зʼявилась ідейна альтернатива і приклад, який дав змогу заявити феодалам і монархам, що ваша влада нас не влаштовує.
Погляди на справедливість різні у різних історичних обставинах. По комфортності і доступності цивілізаційних благ ми зараз живемо у найкращий час. Ніколи краще не було.
Цікаво, чому в наш час ми вбачаємо несправедливість у корупції? Думаю через ідею, що владні люди присвоюють собі не своє, а народне, гроші платників податків.
Пропоную відмовитись від цієї ідеї як від інфантильної. Бюджетні кошти настільки народні, наскільки державна система направляє їх на добробут народу.
Віддати комусь свої гроші і контролювати їх використання — така навичка є далеко не у всіх громадян, у меншості. Їй навчаються власники бізнесу. В Україні таких приблизно 2 млн.
Коли США воювали за незалежність від Британської імперії, їх гаслом було "No taxation without representation" (Ніяких податків без представництва). Це означає, що американські колоністи вимагали або прийняти їх у британський парламент, або відмовлялись платити податки у метрополію. У наш час їх би назвали сепаратистами.
У нас немає куди відділятись. Податки доведеться платити всюди. В благополучній Євпропі доведеться платити більше, ніж в Україні. А ось поборотись на представництво — це наше конституційне громадянське право.
До речі, тепер чиїсь люди у владі (Ахметова, Порошенко тощо) — це звучить не так уже обурливо. На мою думку, великі платники податків повинні мати велике представництво. Не важко здогадатись, що інформаційний і владний прес проти представництва великого бізнесу у владі іде не від чесних людей, а від інших владних груп, які хочуть більше, в ідеалі самостійно роспоряджаються коштам, які сплатили платники податків, та ресурсами, які за нашою Конституцією належать народу України 😊
Головним джерелом міфу про народну владу і народну власність є наша Конституція. Це наша автоматично визнана громадська домовленість мати владні інституції, в які ми можемо обиратись і найматись і які мають виконувати владні функції, в тому числи розпоряджатись бюджетними коштами.
Стають краще зрозумиліми ліберальні економісти і філософи, які вистипають за малу державу, тобто зведення державних функцій до необхідного мінімуму — військова оборона, поліція, суд тощо, без регулювання економіки і приватного життя. Відстоюючи цю ідею, вони прагнуть більшої свободи і рівності між людьми. Так проблема управління бюджетними грошима зменшується самим зменшенням розміру бюджету та зменшенням напрямків, на які його потрібно витрачати.
Корупція — це властивість влади.
Справедливість — це не щось уявне, що хтось для нас має робити.
Все, що ми заробляємо і добровільно віддаємо, є справедливим.
Все, що учасники владної системи розподіляють, це вибороне право і це є справедливим.
Це право, вибачте, гарантоване Конституцією. Там закладений міф, обман, який легітимізує владну систему і дає їй великі ресурси (природні, викопні, земля) і повноваження. Можливості корупції ростуть із Конституції.
Якщо нам хочеться краще жити і ми вбачаємо проблему у корупції, то так її ніколи не подолати. Бо і корупціонерам хочеться краще жити. Чому це дбати про когось, а не про себе? Чому це мою виборону можливість дбати про себе віддавати іншим?
Хто прагне добробуту для себе, приречений, що його влада буде прагнути добробуту теж для себе, а не для вас. Бо ідея одна — горнути собі і збільшувати своє споживання. Що у народа, те і у владі. Хіба це не справедливо?
Як ви зрозуміли, я не схильний будь-яку владну організацію називати неправильною, некоректною, несправедливою, хибною, вказувати її вади. Українська влада є частиною і носителем культури народу.
Змінити долю на краще — це не владу переобрати на інших чесних і ефективних. Це змінити свою власну культуру.
Полюбити підприємництво і підприємців, які у бізнесі здобувають свободу і можливості собі і багатьом іншим людям.
Ростити корпорації, а не боротися з ними і націоналізовувати.
Обирати до влади не популістів, хто каже про чесність, боротьбу з корупцією і чесний розподіл державних коштів. А бізнесменів, хто має багаторічний досвід створювати і горить не краще розподіляти кошти, а у створювати прекрасні можливостей для підриємництва, інвесторів, корпорацій, хто прагне підтримати експансію нашого бізнесу за кордон, як це роблять всі розвинені країни.
Керівник мінцифри і його зами — підприємці, а в мінекономіки — ні. Результати відповідні.
В США глибинна влада у дуже зубастих експансивних капіталістів. Це сила і гордість всього народу, а не вада. В США і соціалістичних країнах Європи багато хто може критично ставитись до великих капіталістів, фінансистів. Це може бути через заздрість, конкуренцію, боротьбу за владу. Я думаю мало хто в США і Європі хоче переїхати жити і реалізовуватись до країн, в яких не люблять капіталізм. Не буду показувати пальцем. Там зовсім інші можливості, перспективи, рівень свободи.
