В епоху верховенства права і захисту приватної власності для більшості цивілізованих країн світу — «стратегічна конфіскація» на користь держави є рідкісним винятком, який однозначно привертає увагу. Майже 4 місяці тому назад, 6 листопада 2022 року, у зв'язку з «військовою необхідністю» в Україні відбулося примусове відчуження у власність держави акцій п'яти стратегічно важливих підприємств. Серед них: «АвтоКрАЗ», «Мотор Січ» і «Запоріжтрансформатор», а ще нафтовидобувна «Укрнафта» і нафтопереробна «Укртатнафта». Це подія стала знаковою і сколихнула як українських так і іноземних акціонерів.
Захист приватної власності на засоби виробництва є однією із основоположних факторів переходу країни до ринкової економіки. На фоні очевидного бажання України інтегруватися (в т.ч. економічно) в «західний світ» — прозорість і законність таких процесів є одним із індикаторів готовності нашої держави до інтеграції в загальноєвропейську правову систему. Саме тому зараз з'явився запит на аналітику від експертного середовища про перебіг подій в такій масштабній і чутливій темі як «конфіскація майна», зокрема в сфері видобутку і переробки нафтопродуктів, і можливої появи, або побудови єдиної державної вертикально-інтегрованої нафтово-енергетичної компанії.
Хвилювання виникли на фоні слабкої і не зовсім зрозумілої мотиваційної частини цього рішення. Все, що вважала за необхідне пояснити в мотиваційній частині НКЦПФР звелося до такої інформації: «Вилучені акції набули статусу військового майна, їх управління передано Міністерству оборони України. Після завершення військового стану, згідно з вимогами закону, зазначені акції будуть або поверненні власникам, або відшкодовано їхню вартість.» Згодом стало відомо, що компанії віддали в управління колишньому гендиректору автозаправної мережі "WOG" Сергію Корецькому, який в жовтні 2018 року звільнився з компанії "WOG", а надалі розвивав власну мережу кафе "Idealist Coffee".
Вся ситуація трохи прояснилася, коли після оголошення нового керівника, з'явилися заяви СБУ та БЕБ про проведення заходів із забезпечення передачі Кременчуцького НПЗ «у робочому стані», і тоді з'явилися гіпотези про те, що ймовірно на перспективу в Україні планується створення нафтового гіганта з інтегрованим процесом виробництва. Але так само стало зрозуміло, що в когось є загальний сценарій розвитку подій, з яким нас (широку громадськість) знайомити поки не збираються, а значить є і сценарист, або конкретний вигодонабувач від цього процесу.
Але давайте розберемось, що ми маємо по факту:
- Замість стратегічної конфіскації, з «Укрнафтою» можна було укласти контракти на постачання нафти, що зроблено не було, бо жодної інформації про контракти з міністерством оборони у відкритих джерелах немає.
- Основною діяльністю «Укрнафти» є не постачання нафтопродуктів, а видобуток, який справно відбувався. Інша справа — це «Укртатнафта», але за перші 6 місяців війни компанія поставила військовим майже 55 000 тон палива, з яких більшість саме в гарячий період початку війни і активних бойових дій по всім напрямкам, і жодних проблем із поставками там не було.
- Жодних претензій до стратегічної конфіскації з боку військових до компанії — теж було. Ба більше – у відкритих джерелах є інформація про виділення більше сотні разів благодійної допомоги військовим частинам і волонтерським організаціям.
Якщо все таки була потреба змінити, або адаптувати формат роботи під нагальні військові потреби – то і без «конфіскації» є налагоджений правовий механізм. Адже існує спостережна рада, є керівництво, і можна все вирішити через менеджмент компанії і «Нафтогаз», якому належить понад 50% акцій «Укрнафти». А значить є і були всі правові важелі впливу на ситуацію без радикальних дій з конфіскацією і сумнівною кінцевою вигодою для держави, адже після війни, при поверненні, мова буде йти повноцінну компенсацію, або повне відновлення дуже дорогих зруйнованих активів.
Якщо всі ці дії з конфіскації направлені на якісні зміни «тут і зараз» — то де вони?
Пройшло майже 4 місяці, а зростання поставок палива для Міноборони немає, почався розпродаж запасів мазуту по явно заниженим цінам ніби для оплати податків, податковий борг при цьому зростає, тривають не дуже зрозумілі схеми із заправками, імпортом палива, і т.д. Станом на тепер ні колишні приватні власники, ні держава в особі «Нафтогазу» не можуть втрутитися чи проконтролювати цей процес.
А ще можна пригадати, що новий директор «Укрнафти» та «Укртатнафти» Сергій Корецький отримує 3,2 млн. грн. зарплати на місяць, а це 38,4 млн. грн. на рік – тобто близько мільйона доларів.
Так що саме стало краще за цей час?
Якщо ж все це робиться для стратегічного створення державної вертикально-інтегрованої нафтової компанії (як це припускає директор консалтингової групи «А-95» Сергій Куюн), або в нас вибудовується саудівська модель управління внутрішнім ринком нафтопродуктів (як зазначає економіст Олексій Кущ) – то невже такі стратегічні плани є військовою таємницею і їх не варто публічно оголосити? Як на мене — зараз самий ідеальний момент, адже поки що суспільство готове все зрозуміти і багато що пробачити. Наприклад те, що відбудова Кременчуцького НПЗ коштуватиме десятки мільйонів доларів, а кінцева компенсація долі приватним власникам – може бути і ще більше. Давайте не забувати, що після війни відновиться правовий режим, і я припускаю, що колишні власники не втратять нагоди подати судові позови до всіх можливих інстанцій і міжнародних судів на компенсацію своїх втрат. А це може бути історія не гірше історії з «Приватбанком»!
Але як бачимо — ніхто заяв про тотальну націоналізацію поки не робить…
Як і не бачимо якісних покращень за час від моменту конфіскації…
На час війни владу не прийнято критикувати і всі ми, безумовно, прагнемо тільки перемоги і зміцнення нашої держави. Але ми просто не маємо права, щоб перемога, яка виборюється потом, кров'ю і життям наших героїв як в тилу так і на передовій — приносила користь і вигоду не державі, а «ділкам», які вміло наживаються на війні!
