Свого часу, по закінченню університету я декілька років працював над власною дисертацією про прецедентне право.
І останні події з побиттям депутатами Дмитруком і Куницьким бійця ЗСУ мене дійсно зачепили, і як аналітика, який розуміється на прецедентах, і як діючого депутата, який розуміється на повноваженнях, і як батька трьох дітей, які мають після війни спокійно жити в мирних містах України, без «розборок» на вулицях.
Для початку нам точно треба зрозуміти і відповісти собі на одне важливе питання: «за що бореться країна і помирають хлопці…? За світле майбутнє з життям в цивілізованій і правовій державі, чи територію з понятійними розборками і „гопотою“ як на вулицях, так і у владі? Два депутати Верховної Ради такими діями зараз створили прецедент, який лише буде посилювати побоювання українців про життя в післявоєнний період.
Наше виживання, в буквальному сенсі, зараз залежить від перебігу війни і її результатів. Результати війни багато в чому залежать від дій нашої армії. І абсолютно очевидно, що саме армія має і буде мати найвищу підтримку і кредит довіри в суспільстві.
Що заважатиме бійцям ЗСУ, сотням тисяч українських воїнів, які зараз силою захищають справедливість, боротись за неї і після війни силовими, а не правовими методами…? Тим паче, якщо саме так, на очах у всієї держави, зараз вчиняють діючі депутати вищого законодавчого органу?
Цей прецедент передусім важливий тому, що він запускає неконтрольований ланцюг подій, які можуть бути виправдані теперішньою позаправовою вседозволеністю нардепів Дмирука і Куницького. І особливо масовий характер ці явища можуть мати після повернення представників ЗСУ з фронту.
Якщо бійці воюють за справедливість (яку вони якраз і боронять на фронті) і платять найвищу ціну ризикуючи своїм життям, своїм здоров'ям, своїм майбутнім — то для них може не бути жодних інших перешкод до силових дій, окрім існуючої практики народного осуду, не сприйняття суспільством, та максимально ефективна робота правоохоронних органів проти таких ганебних явищ.
Для самої ж влади, на фоні поступового тяжіння до авторитаризму (як приклад — пропозиції щодо переходу до президентсько-парламентської республіки), яке зараз демонструє влада і яке є виправданим на час війни, це також додатково може стати звичкою та розповсюдженою практикою на всіх рівнях влади.
Прірва між тим, за що ми боремось на передовій і тим, що робиться в тилу лише зростає, а такі речі як зловживання владою — нівелюють у певній мірі всі поточні здобутки цієї війни. …або простіше кажучи: сумно бачити як депутати „просирають“ наші результати якісних змін щодо права жити по-закону і відвойоване право на справедливість.
Щоб не робити помилкових висновків хочеться зрозуміти і розібратись по суті цього випадку. Я би почав з того, що по відношенню до побитого бійця ЗСУ Сірохи не має жодного рішення суду, чи іншого правового документу, який би довів вину. А відповідно це означає, що шахраєм чи здирником його вважати не можна.
Далі я розумію, що ані Нацполіція, ані СБУ, ані НАБУ, ані ДБР, ані САП, ані жодний інший правоохоронний орган немає доведених аргументованих доказів того, що там працювали злочинні Call-центри (хоча і виключати звісно цього не можна) і що постраждалий має хоч якесь відношення до них.
Тут є очевидні факти: загальне правове поле і цілий ряд нормативних документів дають людині і громадянину в Україні законне право захисту від фізичного насилля, а значить і побиття. А ось закону, який дає право депутатам перевіряти Call-центри – немає. Так само як і закону, який дає повноваження і право собою підмінювати правоохоронні органи, і так само як закону який дає право вдвох бити людину на вулиці — теж немає!
Якщо я правильно розумію загальну логіку і послідовність подій то вона виглядає так:
- Громадянин України Сіроха є виборцем, який делегує на виборах своє право керування державою — представникам влади, депутатам, президенту і т. д.
- Після нападу росії влада оголошує воєнний стан і загальнонаціональну мобілізацію.
- Сіроха йде на фронт штурмовим бійцем ЗСУ, захищаючи власним життям державу, громадян, і владу в тому числі.
- Повертається з фронту до Києва, де його б'ють 2 представника влади.
- Два депутата використовують відсутнє у них право використання сили, та перевищують свої законні повноваження, що є для їхнього статусу — кримінальною відповідальністю.
- Далі вони перекладають всю вину на постраждалого, виправдовуючись тим, що він стоячи на вулиці біля будинку їх дуже провокував.
Я нічого не наплутав?
І ще для себе хочу зрозуміти: а чим версія-виправдовування Дмитрука з нібито провокуванням його відрізняється від брехливої риторики росії про провокування її Україною?
Хочу також нагадати, що головним завданням народного депутата є написання законів та їх правовий захист, а ми абсолютно очевидно зіткнулися з його порушенням.
А ще можна собі тільки уявити, що би було, якби постраждалий (підготовлений штурмовий боєць, діючий воїн ЗСУ) так само як деякі „відомі українські діячі“ сам використав своє право на самозахист?
Для справедливості, варто відмітити, що за останній час це не перший і не єдиний випадок побиття бійців ЗСУ, і можна згадати інші приклади. Одним з таких був у квітні цього року випадок з 41-річним військовим 14-ої ОМБР Анатолієм Грищуком, якого побили до напівсмерті у Володимирі. Тоді Анатолія побив старший за званням 23-річний офіцер військової частини. І в той момент у ДБР за фактом побиття військовослужбовця у Володимирі, почали слідство за статтею: „перевищення службовою особою влади, чи службових повноважень“. І такі випадки, нажаль, не поодинокі, бо подібне траплялось і в Житомирі і у Львівській області і в інших місцях.
Але в цих випадках була суттєва відмінність, адже це відбувалося між представниками збройних сил. Але навіть тоді після появи відео доказів ДБР реагувало швидко та адекватно. Нині існують припущення скептиків, що прокуратура вчинила відповідні дії та зробила свою заяву тільки після серії резонансних відео з погрозами бійців ЗСУ про майбутній самосуд.
Повертаючись до важливості такого прецеденту треба розуміти, що окрім правової оцінки, є також оцінка політична, соціальна, суспільна, міжнародна і т. д. Я припускаю, що якщо мовчки продемонструвати відео інциденту і провести по результатах його перегляду опитування — то нападники отримають рішучий осуд суспільства, а значить і осуд влади, а значить і провладної партії і влади в цілому! Тоді виходить, що це не тільки правовий прецедент, а конкретна „підстава“ як провладної партії, так і для діючої влади в цілому. І все це — лише ослаблює нашу країну, особливо в умовах воєнного стану, та лише грає, в підсумку, на руку нашому ворогу.
А таку оцінку вже важко заперечити показами і аргументами депутатів.
Вважаю, щоб краще зараз погасити той „вогник“ суспільного незадоволення, яке потім може потім перерости в бажання помсти і розгорітися в цілу „пожежу“! Для цього потрібно загальне, відкрите і швидке розслідування з відповідним правовим покаранням, адже на це, майже гарантовано, є запит суспільства!
Як приклад хочу нагади, що українці довго терпіли відсутність об'єктивності і справедливості, та накопичували втому від бездіяльності і неефективності багатьох інституцій в державі, аж поки в 2019 році швидко, радикально (хоча можливо не без помилок) взяли і повністю замінили всю владу в країні! Потім, зі зброєю в руках, почали за справедливість боротися на війні. Так може не будемо чекати коли народ знову почне боротьбу за справедливість і порядність, тільки тепер вже на Печерських пагорбах…? Адже терпіння має здатність закінчуватись, а методи і засоби боротьби стали нині дуже радикальними…
Подальші висновки робіть самі…
