Немає «мовного питання», є питання освіченості. Не «освіти», а «освіченості». Дипломів у Вас може бути скільки завгодно, але, якщо не знаєте, що «добре», а що «погано» — до дідька ті дипломи.
Немає національного, гендерного, ідеологічного та багатьох інших питань. Є питання толерантності. Не «толерастії», коли всі Вам сідають на голову і звішують з неї ноги, а «толерантності», коли Ви з однаковою повагою ставитесь до всіх.
Немає питання смаку. Є жанри культури «на різний смак», а є жанри, що за визначенням перебувають «поза смаком». Вони існують з іншою метою, акультурною, тобто позакультурною.
Немає питання бізнес/не бізнес. Є ситуації, у яких можна і потрібно заробляти гроші. А є ситуації, коли гроші повинні відійти на другий план. Такі ситуації об'єктивно існують і не коригувати свою поведінку у них — моветон.
Потап у одній з таких ситуацій в черговий раз показав своє хиже українофобське обличчя. Вакарчук дав по цьому обличчю смачного, ввічливого і вдумливого національного репана. Браво, Святославе!
Хто хоче передісторії, можете знайти її тут: «Патріотичний скандал на „Голос країни-6“: Глузування Потапа не на жарт розлютило Вакарчука». За цим посиланням є вбудоване відео, не знаю, може версію на Youtube з часом підмонтують на прохання «деяких відомих продюсерів». А ось повна версія подій на ютюбі:
Переглядаючи це відео, я згадав день, років 5 тому. День, коли я ще працював рядовим юристом у одній київській компанії. На нашому абонентському обслуговуванні знаходився дуже відомий український туроператор. Навіть не так, мережа туроператорів і турагентів по всій Україні. Офіси у багатьох-багатьох містах.
Чітко пам'ятаю, як прийшла відповідь на мій робочий мейл (робочі мейли у більшості випадків я і тоді, і зараз пишу українською), мовляв, «нормально напишите», «так никто не пишет, рабочую переписку с нами ведите, пожалуйста, на русском». До честі моїх тодішніх роботодавців це прохання було залишене без задоволення, але боляче врізалось у пам'ять: «Украинский язык в большом бизнесе — второй сорт, украинский язык в большом бизнесе — второй сорт...».
Коли рік тому я відкрив свою фірму і готував до запуску її корпоративний сайт, для мене гостро постало питання мови. Всі, хто має відношення до просування в інтернеті розуміють про що я. Російськомовний трафік і україномовний трафік — дві великі різниці, як кажуть в Одесі. Підтримувати повністю дво- а в ідеалі, хоча б тримовний сайт на етапі старту бізнесу — рішення, м'яко кажучи, не оптимальне. Як мінімум з точки зору часо- і енергозатрат.
Але тоді я пообіцяв собі, що мій перший сайт буде АБО щонайменше двомовним АБО його не буде взагалі. Російська — так, для зручності ведення бізнесу і охоплення ширшої аудиторії споживачів юридичних послуг, українська — з тими ж цілями + як державна мова + як громадянський обов'язок українського власника української фірми. І цю, дану собі самому моральну обіцянку тримаю і досі. Важко, тяжко, вдвічі більше роботи над текстами. Вдвічі більше помилок і приводів їх виправити, але моя совість задоволена. А потім уже підтягнулись і україномовні компанії-клієнти, і мовне питання відпало саме по собі. Я пишу і у тій сфері, на якій знаюсь, і тим людям, які чекають відповіді, і тією мовою, яка нам обом рідна і приємна.
В UA-неті багато представників україномовної «диванної сотні». Багато цікавих і розумних людей, що пишуть і спілкуються українською. Але вбіса мало людей, що підтримують українську мову і при цьому створюють і реалізують певний продукт чи послугу. Ми звикли кричати що наше, українське — краще, допоки наші російськомовні співвітчизники це «наше» (до слова, таке ж наше, як і їхнє) продукують і продають за допомогою виключно російської мови.
Друзі, створюйте якісний продукт made in Ukraine. І буде нам щастя. А Потапам не буде.
