Діти — це щастя...
Щастя, яке поруч із тобою... Завжди...
Навіть, коли ти далеко...
Ці долоньки, що довірливо тягнуться до тебе...
Ці оченята що в них грають бісики-янголятка...
Ці посмішки, що дістають прямісінько до серця...
Як важко тобі не було, який би день не був -
бачиш їх — і неначе народжуєшся наново...
Наче і не було денного тягару та втоми...
Але який шлях до того був... Ці ночі без сну... Ці вагання — бути — не бути...
Ці хвилювання — як Вона... Що їй болить, чому...
Ці перши хвилини свята життя — коли маленька людинка виходить до Світу...
Ці перши хвилини коли ти хочеш будь за що тримати цей маленький промінчик
щастя в себе на руках.
Все це... Немає слів... Це лише можна пережити...
Бути батьком важко, але діти варті цього... Життя варте цього... Факт.
Діти роблять перші кроки, кажуть перші слова, пишуть перші літери.
Бо в них є ми — батьки. Саме ми для них — приклад та ідеал...
Кожна людина народжується двічі.
Вперше — фізично — коли приходить у цей Світ. Коли стає дитиною, стає часткою Батька, Матері, Родини.
Вдруге — ментально коли стає часткою цього Світу. Стає часткою села, міста, краю, нарешті — Країни. України.
Від батьків дитина черпає любов до обійстя, до краю, до Країни.
І як любов дитини до батьків не вимагає нічого, так само — любов до Батьківщини, до краю де виріс, де мешкав — не вимагає нічого.
Багато хто з нас є батьком, матір'ю, фізично.
Усі ми діти своїх батьків.
Усі ми за паспортом — українці.
Але ще й досі — ДОСІ, НАЖАЛЬ! — більшість з нас — не народилися...
Не народилися вдруге.
Не народилися як діти Украіни... Як її частки.
Не народилися її синами та доньками...
А разом із нами — ще не народилися наші сини та доньки.
Не народилися — як українці. Ментально... Фізично...
Ми маємо народитися наново, удруге...
Маємо!
Бо інакше — нас НЕ БУДЕ!
Спочатку — ментально. А й потім — физично. Не буде.
Ворог нищить нас.
Нищить ментально:
Нашу мову.
Нашу історію.
Наші перемоги.
Нашу віру.
Наші душі.
Згодом, коли ми перестанемо чинити опір.
Ментально.
Ми перестанемо чинити опір физично.
І ворог знищить нас.
Фізично. Остаточно.
Якщо ми не народимось удруге, ВСІ.
Саме час народитися.
Саме час народитися та побачити ворога .
Побачити ворога що саме заніс меча над нами.
Меча над нами та нашою Україною.
Саме час народитися та стати українцем.
Українцем, що боронить себе.
Українцем, що боронить родину.
Українцем, що боронить рідну мову.
Українцем, що боронить Україну.
І коли кожен народиться як українець, коли кожен стане до боротьби, кожен буде боронити себе, родину, Україну — саме тоді, нарешті, народиться Україна.
Тоді кожен буде святкувати.
Святкувати День Народження України.
Так, це важкий шлях — боронити себе... Родину... Україну...
Так само — як бути батьком... Прикладом... Ідеалом...
Але немає іншого шляху.
«Рабів до раю не пускають...».
Доки ми не станемо українцями — доки ми не станемо до боротьби — Україна не народиться як держава. До того України — Батьківщини, матері ВСІХ українців — не існує...
Україна ще не народилась... Її душа поки що літає серед нас...
