На четвертий рік після анексії Криму та початку війни на Донбасі керівництво України вирішило зайнятися договором про дружбу між Україною та Росією.
12 квітня під час форуму, присвяченого питанням безпеки, президент Петро Порошенко заявив: «Наступним кроком буде внесення мною до Верховної Ради проекту закону про негайне одностороннє припинення дії окремих положень договору про дружбу, співробітництво та партнерство з Росією в частині, в якій дія цього договору не сумісна з національними інтересами держави та реалізацією нашого права на самооборону». Передусім, це стосується питань військового, військово-технічного співробітництва, стратегічного партнерства держав тощо.
Чому не увесь договір денонсують? Президент пояснив це так: «Бо є важливими для України положення, в яких сторони поважають територіальну цілісність одне одного, підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів».
З приводу таких заяв є декілька зауважень по суті.
Повна назва документу «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією».
Цей договір можна пролонгувати, його можна денонсувати по частинах і загалом, але від того нічого не зміниться.
Чому?
1. За своєю природою цей документ є символічним. За його допомогою тогочасне керівництво двох пострадянських держав заявляло про тісні політичні стосунки, які мали особливу близькість через спільне минуле перебування у складі СРСР. А також було окреслено напрями розвитку відносин на майбутнє. Власне, все це чітко відображено у преамбулі договору:
«- спираючись на тісні зв'язки, що історично склалися, відносини дружби і співробітництва між народами України і Росії,
- відзначаючи, що Договір між Українською РСР і РРФСР від 19 листопада 1990 року сприяв розвитку добросусідських відносин між обома державами,
- підтверджуючи свої зобов'язання, що випливають із положень Угоди між Україною і Російською Федерацією про подальший розвиток міждержавних відносин, підписаної у Дагомисі 23 червня 1992 року,
- вважаючи, що зміцнення дружніх відносин, добросусідства і взаємовигідного співробітництва відповідає докорінним інтересам їхніх народів, служить справі миру і міжнародної безпеки,
- прагнучи надати нової якості цим відносинам і зміцнити їх правову основу,
- сповнені рішучості забезпечити необоротність і поступальність
демократичних процесів в обох державах…».
Крім того, у статті 39 зазначається:
«Від дня набуття чинності цим Договором припиняє свою дію Договір між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою від 19 листопада 1990 року».
Отже, цей документ був символом і констатацією намірів про збереження тісних дружніх стосунків між державами, а також відносно широкого співробітництва і партнерства.
Попри те, що закон існує, дружби немає вже після подій 2004 року, тобто дружба зникла через результати президентських виборів і Майдан.
Партнерства немає з того ж часу. І тут треба згадати в першу чергу так звані «газові війни» та різні політичні, економічні, гуманітарні моменти напружених міждержавних відносин.
А співробітництво активно почало зникати вже 2013 році, коли почалася така звана «митна війна». Остаточно воно зникли після подій 2014 року – через анексію Криму та війну на сході України.
Але життя триває,і бізнес є бізнес, а люди їздять на заробітки.
2. За форматом та змістом договір є рамковим. Бо в ньому окреслені загальні напрями та принципи співробітництва, однак кожен конкретний напрям, кожна сфера регулюються додатковими спеціальними угодами, національними законами. Незалежно від того, є цей договір про дружбу, чи його немає. І це стосується усього, в тому числі питань захисту інвестицій, прав іноземних громадян тощо.
Денонсація закону не означає, що обов'язково скасовувати усі міждержавні угоди, в яких згадується цей договір. Більше того, якщо закони чи урядові постанови приймалися з урахуванням позицій договору, то посилання на договір не могло бути обов'язковим.
3. Договір не є якимось визначальним документом у питанні визнання непорушності кордонів та подібних моментів.
Бо сам по собі цей договір не створює норми міжнародного права, а просто містить в собі відсилання до норм міжнародного права. Останній абзац преамбули присвячений саме цьому:
«підтверджуючи свою прихильність до норм міжнародного права, перш за все до цілей і принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй, і додержуючись зобов'язань, які взяті в рамках Організації з безпеки і співробітництва в Європі».
Отже, договір декларує, що обидві держави дотримуватимуться у двосторонніх відносинах норм міжнародного права, якими, зокрема, регулюються питання недоторканості кордону. Суверенітету тощо. Тобто, договір не вигадує ніякого міжнародного права, а просто базується на існуючому міжнародному праві.
Іншими словами, санкції проти Росії через Крим та події на Донбасі запровадили не тому, що був порушений договір про дружбу між Україною та Росією, а тому що були порушені норми міжнародного права. У міжнародних судах при розгляді справ спираються на норми міжнародного права, а цей договір для суду — просто пусте місце.
4. Цей договір не можна денонсувати по частинах. Від того, що будуть визнати такими, що не діють окремі статті та пункти, назва договору не зміниться. Якщо змінювати назву, то це вже правовий нонсенс, бо для зміни потрібна співпраця з іншою довгорічною стороною.
Отже, можна визнати такими, що стратили силу, окремі статті документу, але від того його назва залишиться такою, як і до змін: «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією».
То який смисл у частковій денонсації?
Володимир Воля
