Можна лише спробувати позбавити РФ права голосу під час голосування у питаннях, які стосуються України (згідно з пунктом 3 статті 27 Статуту ООН).
Чого прагне Україна?
26 грудня МЗС розповсюдило заяву «щодо нелегітимності перебування Російської Федерації в Раді Безпеки ООН та Організації Об'єднаних Націй у цілому».
Україна закликала держави-члени ООН відновити застосування Статуту ООН у питанні легітимності перебування Російської Федерації в ООН, позбавити РФ статусу постійного члена Радбезу ООН та виключити її з ООН у цілому.
У заяві зазначено: «Російська Федерація зайняла крісло постійного члена Радбезу ООН в обхід визначених Статутом ООН процедур. Це відбулося на підставі звичайного листа Президента РРФСР Бориса Єльцина на ім'я Генерального секретаря ООН, який був відправлений 24 грудня 31 рік тому. Чинний Статут ООН не містить слів „Російська Федерація“. Їх немає, зокрема, в Статті 23 Статуту, де перелічені постійні члени Ради Безпеки ООН».
На думку МЗС, питання набуття Росією членства в ООН та статусу постійного члена Радбезу повинні були розглянуті у грудні 1991 року «належним чином Радою Безпеки та Генеральною Асамблеєю відповідно до Статті 4 Статуту ООН».
Наче все правильно… Точно, що у статуті ООН немає згадування про те, що Російська Федерація є постійним членом Радбезу. Зараз там записаний СРСР, хоча після його розпаду минув вже 31 рік.
Уроки Ліги націй.
До появи ООН була Ліга націй. Вона була створена за підсумками Першої світової війни як майданчик, на якому збиралися усі держави світу, щоб обговорювати всі проблеми міжнародних відносин, знаходити рішення, щоб запобігати новим війнам. Загалом членами цієї організації було 63 держави світу. Їх загалом тоді було приблизно стільки. Деякі держави ставали членами організації, деякі залишали її. Була Рада Ліги націй, яка складалася із 4-х постійних членів (Велика Британія, Франція, Італія, Японія) та 4-х непостійних. За задумом п'ятим постійним членом повинні були стати США, але вони передумали брати участь у цій організації (сенат відмовився ратифікувати Версальський договір, яки визначав кордони повоєнного світу).
У 1926 року п'ятим постійним членом Ради стала Німеччина. У 1933 році Німеччина та Японія вийшли з Ліги Націй, у Раді залишилося 3 постійних члена.
У 1934 році Радянський Союз став членом Ліги націй та постійним членом Ради (усього в Раді їх стало 4). У 1939 році СРСР взагалі був виключений з організації через війну проти Фінляндії.
У 1937 році з Ліги вийшла Італія.
Станом на 1939 рік у Раді Ліги націй залишилися 2 постійні члени (Великобританія та Франція), що означало розпад цієї організації. Бо в ній не брала участь значна частина держав, які мали значний військовий та економічний потенціали. Ліга націй втратила легітимність, яку їй забезпечувала участь саме таких держав.
Як виникла сучасна смислова архітектура ООН.
Те, яким буде світ, було визначено під час Ялтинської і Потсдамської конференції державами, які стали переможницями у Другій світовій війні:
- США (включно з територією сучасних Філіппін),
- Велика Британія (тоді імперія на 22% території світу),
- Франція (імперія на території більше 30 сучасних держав),
- Радянський Союз (СРСР, одна шоста частина суходолу).
Під час згаданих конференції були визначні сфери впливу цих держав та механізми підтримання між ними балансу інтересів, впливу. Все це було закладено в архітектуру ООН, яка була створена на заміну Ліги націй з урахуванням досвіду цієї організації.
Тобто, батьками-засновниками ООН стали ті держави, які мали найбільшу військову сили, а також промисловість, економіку, найбільшу кількість населення, територію.
Також до згаданих чотирьох держав був долучений Китай, який був одним з найбільших учасників Другої світової війни.
Ці п'ять держав формально виступали від імені більшості населення тогочасного світу. І головне: вони були мати найбільшу військову силу, щоб стримувати один одного і щоб разом змушувати санкціями чи військової силою до миру якісь держави, які спробують розв'язати агресивну війну. Змушувати на основі норм міжнародного права, які розробляються та набувають чинності на основі загального консенсусу. Тобто, створення аналогу «суспільного договору» між суверенними державами, які добровільно погоджуються дотримуватися цих норм у своїй діяльності.
Усі п'ять держав тоді позиціонували себе як провідні держави післявоєнного світу, як гаранти того, що надалі не буде війни, подібної до Другої світової.
Статут ООН закріплював привілейоване право п'яти держав-членів Радбезу на застосування санкцій та військової сили. Однак, усі ці держави-гегемони були від початку опонентами і конкурентами у міжнародних відносинах. Тому Радбез ООН став інструментом підтримання балансу між ними за допомогою невійськових засобів. А головним інструментом гарантування такого балансу стало право вето для кожної з п'яти держав. Як запобіжник від змови проти однієї держави усіх інших держав.
Звісно, що у тій ситуації, коли створювалася ООН з такою архітектурою, з такими смислами, ніхто навіть не розглядав можливість позбавлення жодної з цих п'яти держав статусу постійного члена Радбезу і виключення з ООН взагалі.
Тобто, рада пожиттєвих гегемонів, пожиттєвих «директорів світу».
Ядерні акценти часів «Холодної війни» та «Розрядки».
З часом усі США, СРСР, Великобританія, Франція, Китай створили ядерну зброю, і РБ ООН став інструментом балансування інтересів ядерних держав. У часи «Холодної війни» йшлося про баланс між США та Радянським Союзом, які мали найбільші ядерні потенціали та боролися між собою за вплив у світі.
Норми міжнародного права, які стосуються ядерної зброї, іншої зброї масового знищення, контролю за звичайними озброєннями було продуктом спільного погодження переважно між СРСР з одного боку та США з їх союзниками з іншого боку. Архітектура світової безпеки складалася як з норм, ухвалених ООН, так і з договорів двосторонніх американсько-радянських договорів та угод.
Такою була ситуація станом на 1991 рік.
Як Росія зайняла місце СРСР в Радбезі ООН. Китайський прецедент.
Розпад Радянського Союзу, який був однією з двох найбільших ядерних держав і однією з двох опор світової архітектури безпеки, поставив перед США і Заходом загалом питання: що буде з радянськими ядерним потенціалом, з договорами щодо зброї масового знищення та щодо звичайних озброєнь у Європі?
РСФСР була найбільшою з держав, що утворилися після СРСР. Москва була радянської столицею, стала російською. Радянські органи державної влади та військового управління стали російськими. На її території Росії (яка стала просто федерацією) знаходилася переважна більшість ядерної та іншої зброї масового знищення.
РФ заявила, що стає наступником Радянського Союзу у питаннях дотримання договорів щодо ядерної зброї, хімічної, біологічної зброї, щодо звичайних озброєнь, міжнародних конвенцій щодо космосу, морського простору та багато чого ще. Також зобов'язалася виплатити борги СРСР та Російської імперії.
Це стало основою неформальної угоди між Москвою з одного боку та західними й іншими державами з іншого боку щодо зайняття Росією місця постійного члена РБ ООН, яке належало Радянському Союзу.
Так, немає жодних протоколів про розгляд права РФ на статус постійного члена, про ухвалення відповідного рішення. Це на відміну внутрішнього права у міжнародних відносинах є частиною звичайної практики визнання легітимності статусу без документального підтвердження. Відсутність заперечень означає згоду.
У 1991 р. США, Великобританія, Франція, усі інші держави світу, включаючи Україну, визнали Росію правонаступницею Радянського Союзу в РБ ООН. Ніхто не висловив заперечень проти цього впродовж десятиліть.
Більше того, це визнання зафіксовано документально впродовж 30 років: Радбез та генасамблея ООН з Росією у якості постійного члена Радбезу ухвалили безліч резолюцій, включно із запровадженням санкцій проти КНДР, Ірану тощо.
До того ж, у Статуті ООН немає процедури надання чи позбавлення статусу постійного члена Радбезу. Є просто перелік у пункті 1 статті 23: «Рада Безпеки складається із п'ятнадцяти Членів Організації. Китайська Республіка, Франція, Союз Радянських Соціалістичних Республік, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії та Сполучені Штати Америки є постійними членами Ради Безпеки. Генеральна Асамблея обирає десять інших Членів Організації як непостійних членів Ради Безпеки».
З переліку очевидно, що з ситуація з передачею повноважень Росії була вже не першою. Хоча у Статуті постійним членом названа «Китайська Республіка» (та, що на Тайвані), вже впродовж 51 року замість неї постійним членом Радбезу є «Китайська Народна Республіка» зі столицею у Пекіні. Передачу повноважень було оформлено резолюцією ГА ООН 2758 (XXVI) «Відновлення законних прав Китайської Народної Республіки в Організації Об'єднаних Націй» від 25 жовтня 1971 року. Але тут також є нюанс: два Китаї виникло у результаті громадянської війни, в повноваження в ООН були передані від одного китайського уряду (у Тайбеї) другому китайському уряду (у Пекіні).
Політичні і процедурні аспекти.
Консенсус мовчазної згоди з приводу Росії в РБ ООН тривав три десятиліття. Тепер МЗС України по суті пропонує, щоб США, Великобританія, Франція, Китай, усі інші держави світу визнали, що:
- або вони некомпетентні у питаннях міжнародного права та міжнародних відносин;
- або вони усім світом не знають змісту Статуту ООН;
- або вони усім світом свідомо знехтували Статутом ООН.
У цій ситуації не варто розраховувати на навіть на те, що хтось визнає помилкою передачу місця постійного члена Росії у такий спосіб, як це було зроблено. Бо не було того, що можна було б вважати помилкою: у 1991 році всі сподівалися, що Росія стала безповоротно на шлях демократичного розвитку, і ніхто не очікував від неї перетворення на державу-агресора, яка розпочала велику війну у Європі з метою ревізії кордонів. У 1991 році РФ визнавала принцип непорушності кордонів.
У 2022 році Росія розпочала повномасштабну пряму збройну агресію проти України з метою захоплення її території, зміни влади та знищення ідентичності українського народу.
Без сумніву, що було б правильним покарати Росію за це, виключивши її зі складу РБ ООН або з ООН взагалі. Але це неможливо реалізувати через процедуру голосувань.
Генасамблея має повноваження щодо позбавлення певних держав їхніх привілеїв, прийняття до ООН та виключення з організації. У пункті 2 статті 18 Статуту ООН зазначено: «Рішення Генеральної Асамблеї з важливих питань приймаються більшістю у дві третини членів Асамблеї, які присутні і беруть участь у голосуванні. Ці питання включають: рекомендації щодо підтримки міжнародного миру та безпеки, … прийом нових членів до Організації Об'єднаних Націй, призупинення прав та привілеїв Членів Організації, виключення з Організації її Членів, питання, що належать до функціонування системи опіки, та бюджетні питання».
У пункті 3 статті 27 Статуту ООН йдеться про ухвалення Радбезом рішень (крім процедурних питань): «Рішення Ради Безпеки з усіх інших питань вважаються прийнятими, коли за них подано голоси дев'яти членів Ради, включаючи відповідні голоси всіх постійних членів Ради, причому сторона, яка бере участь у суперечці, повинна утриматися від голосування при ухваленні рішення на підставі Глави VI та на підставі пункту 3 Статті 52». ТОБТО, якщо розглядається питання щодо Росії, то рішення по ньому повинні підтримати інші 4 постійні члени Радбезу: США, Великобританія, Франція та Китай. Якою буде їхня позиція?
КНР проголосує проти позбавлення Росії права вето, статусу постійного члена РБ ООН, проти виключення її з ООН. Тому що не створюватиме прецеденти того, що може бути застосовано проти нього самого навіть гіпотетично. І тому що Пекін не посилюватиме вплив США в Радбезі. Китаю Росія там потрібна як інструмент стримування США, Великої Британії та Заходу загалом.
США, Велика Британія і Франція лише у крайньому випадку підуть на виключення з РБ ООН другої ядерної держави світу. Наприклад, якщо будуть більш масштабні військові злочини з боку РФ, застосування нею зброї масового знищення. Західні держави не голосуватимуть за позбавлення РФ статусу постійного члена РБ ООН з трьох причин:
- щоб не спровокувати Кремль до одностороннього виходу з усіх договорів, які стосуються зброї масового знищення, морського та повітряного простору, космосу тощо;
- щоб не спровокувати Москву до одностороннього виходу з різних міждержавних механізмів і форматів, які стосуються стримування ядерної програми Ірану, КНДР, боротьби тероризмом у різних регіонах світу;
- щоб не поставити під сумнів усі резолюції Радбезу ООН, які були ухвалені після 1991 року.
Деструктивна, агресивна поведінка Росії може стати ще більш деструктивною і агресивною. Виключення РФ з Радбезу однозначно призведе до її одностороннього виходу з ООН, до односторонньої відмови від зобов'язань дотримуватися міжнародних конвенцій, яких вона ще дотримується.
Рада Безпеки – фундамент усієї ООН. Якщо зруйнувати його, завалиться і сама ця організація.
Які перспективи?
Без сумніву, що ООН з таким Радбезом є дуже застарілою конструкцію, яка була породжена міжнародно-політичними реаліями 1945 року. Потрібне капітальне оновлення — приведення ООН у відповідність до міжнародно-поличних реалій сучасності.
Більш-менш реалістичний сценарій – те, що пропонували раніше західні партнери: або спробувати призупинити членство РФ у РБ ООН, або спробувати позбавити її права голосу при голосуванні щодо російсько-українського конфлікту.
Ще варіант – розпустити ООН, перезавантажити її як організацію колективної системи глобальної безпеки. Напрацювати новий міждержавний «суспільний договір», створити нову організацію, нову її Раду безпеки з новими повноваженнями. Але це неможливо зробити без участі всіх, включно з Росією, Китаєм та іншими впливовими державами. Бо інакше оновлена ООН не матиме легітимності так само, як Ліга націй наприкінці 1930-х років. Теперішня ООН поки що не втратила легітимності, хоча продемонструвала неефективність з багатьох питань.
Поки що «замкнене коло».
Більше реальних можливостей реформувати Радбез ООН може з'явитися після поразки Росії у війні проти України, коли буде нове російське державне з конструктивною позицією у питаннях міжнародних відносин і відсутністю імперського синдрому.
Володимир Воля,
політолог, міжнародник, магістр державного управління.
Експерт у галузі стратегічної аналітики.
28 грудня 2022 р.