Є ознаки, що повномасштабна війна в Україні пройшла свій пік. І хоча ще буде чимало драматичних моментів і запеклих боїв, вже пройдено точку, яка знаменує початок стратегічного розвороту в ході цієї війни.
Що таке пік, як його описати?
Образно, це коли висхідна лінія досягає певної верхньої точки, після якої ця лінія стає низхідною. Або коли досягнуто максимальної верхньої точки, після якої настає «плато» без можливості подальшого руху вгору.
У випадку з війною в Україні йдеться про можливості Росії консолідувати ресурси, щоб досягати захоплення нових частин української території. Головним чином, такі можливості були забезпечені багаторазовою (інколи десятикратною) перевагою російських військ над українською армією за чисельністю ствольної та реактивної артилерії, боєприпасів, а також тотальним російським домінуванням за кількістю ракет. До того ж, Україна не мала далекобійної артилерії, ППО (порівняно з російськими системами), повністю була відсутня система протиракетної оборони. Також українські сили мали величезну нестачу боєкомплекту.
Пік у цій війні припав на період 15-24 червня.
На цю дату завоювання Росії в Україні досягли максимального розміру. При цьому близько 80 днів пішло на те, щоб захопити Сіверодонецьк. А лінія фронту в Донецькій, Запорізькій областях протягом багатьох місяців не мала суттєвих змін, застигла. При цьому у Харківській, Миколаївській та Херсонській областях лінія фронту отримала незначний рух назад. Це стало наслідком тактичних наступальних операцій українських сил.
Загалом військова ситуація виглядала так: величезна концентрація Росією наступальних озброєнь на вузькому фронті для захоплення Сіверодонецька та Лисичанська, але тривала позиційна війна на всіх інших фронтах.
Це була в'язка війна, особливо у Луганській області. На 121-й день війни (24 червня) українські війська вийшли з розгромленого російською армією Сіверодонецька. А на 130-й день (3 липня) українські війська вийшли зі зруйнованого Лисичанська, який російська армія намагалася взяти майже стільки ж, як і сусідній із ним Сіверодонецьк. У 144-й день війни (17 липня) ще точаться бої за смт Білогорівка та село Золотарівка – останні населені пункти Луганської області, не зайняті росармією.
І якби не штурм у форматі тотального знищення артилерією міст та селищ Луганщини, то українська армія все обороняла б Сіверодонецьк, Рубіжне, Попасну тощо.
Що сталося 20-25 червня?
Почалося знищення логістики у тилу російських військ.
Раніше, 20 червня, Україна завдала удару по недосяжних до того часу «вежах Бойка» у Чорному морі, де знаходилися російські військовослужбовці та військове обладнання.
З 22 червня українська армія почала застосовувати панцергаубиці з дальністю ураження 30-60 км.
А 24 червня українські війська вперше застосували на фронті РСЗВ "HIMARS" (дальність до 80 км), завдавши ударів по об'єктах у тилу російських військ. Цього ж дня відбулася одна з найбільш масштабних російських ракетних атак по Чернігівській, Житомирській, Львівській областях (без урахування постійних масштабних ракетних ударів по південних, центральних регіонах, Харкові та містах Донецької області).
24 червня РСЗВ "HIMARS" завдали удару по Ізюму, внаслідок чого було знищено командний пункт 20-ї загальновійськової армії (в/ч 89425, Воронеж) та 1-ї танкової армії (в/ч 73621, Баковка). Ізюмському угрупованню російських військ відводилося важливе стратегічне завдання: захоплення Слов'янська та створення умов для великого оточення українських військ у Донецькій та Луганській областях. З цим угрупованням і так траплялися невдачі, але знищення командного пункту 20-ї загальновійськової армії за допомогою РСЗВ "HIMARS" стало «критичним моментом» та «останньою краплею», яка переповнила «чашу» путінських емоцій.
Ймовірно, що саме ці нові обставини війни стали причиною термінового опівнічного приїзду В.Путіна до Кремля та прийняття рішень щодо заходів реагування. Тому що після цього була масштабна ракетна атака по Києву і майже всіх регіонах України. Це було схоже на дуже емоційну реакцію особисто президента Путіна, який раніше не дозволяв собі виявляти емоційність на публіці. Але тут, схоже, він був лютий. Виплеснулося все, що накопичилося через «вишки Бойка», розгром у тилу складів та штабу, а також через неможливість захопити за 4 місяці хоча б половину однієї Луганської області.
Таким чином, з 24 червня починається період, коли в тилу фронту у росіян на раніше недосяжній для української зброї відстані почали масово вибухати склади боєкомплекту, техніки, паливно-мастильних матеріалів, бази російських військ, ремонту та обслуговування військової техніки. За даними видання «Бі-Бі-Сі», зібраних із відкритих джерел, лише за тиждень з 28 червня по 6 липня було знищено 11 великих складів та баз. Джерелами інформації стали переважно телеграм-чати у Донецьку, Новій Каховці та інших містах, що знаходяться під військовим контролем Росії. Тобто інформації можна довіряти, тож її підтверджують місцеві жителі, очевидці. Частина інформації підтверджена офіційними особами та установами. Тому список підтверджених об'єктів виглядає так: база та склади військ РФ у новій Каховці (28 червня та 8 липня), склади у Херсоні (6 липня), аеродром та військова база у Мелітополі (3 липня), склади БК у Шахтарську (8 липня) , Стаханові (5 липня), Перевальську (28 червня), Попасній (2 липня), бази у Сніжному (4 та 8 липня), Макіївці (6 липня), Великому Бурлуку (6 липня). Станом на 17 липня знищено більше 30-ти об'єктів військової інфраструктури у тилу російських військ.
Такої кількості ураження тилових російських баз та складів не було до 24 червня.
Ймовірно, що для покриття дефіциту боєприпасів, що раптом виник, їх довелося везти до Росії з Білорусі. Тільки для того, щоб покрити оперативну потребу!
Відступ як жест доброї волі.
Трапився вже другий такий «жест» після відступу російських військ із Київської, Чернігівської та Сумської областей.
30 червня Росія евакуювала свій гарнізон з острова Зміїний, який протягом кількох днів перебував під ударами української далекобійної артилерії, ракет «Гарпун» та безпілотників. Російське міноборони назвало евакуацію жестом доброї волі, але справжніх причин – три.
По-перше, неможливість здійснювати повноцінну доставку всього, що необхідно для підтримки функціонування гарнізону та його оборони. Морські судна, що доставляють техніку, спорядження, боєприпаси та інші запаси опинилися в досяжності озброєння України. Зріс ризик, що російський транспорт буде знищено ще на підході острова.
По-друге, суттєво збільшилися можливості України щодо ефективної поразки цілей на острові, незважаючи на наявність там російської ППО. Тобто, істотно зросли втрати російського гарнізону від ударів українських сил.
По-третє, запаси військової техніки, боєприпасів, спорядження в Росії зменшилися настільки, що вона не готова їх кидати в ситуацію, коли суттєво зросла ймовірність їхнього знищення ще до прибуття на острів.
Початок застосування українською армією ракет «Гарпун», всього 4-х РСЗВ "HIMARS", панцергуабиць та інших нових видів військової техніки вже створив для російських військ суттєві логістичні проблеми стратегічного характеру. Кількість одиниць та видів подібних озброєнь у розпорядженні української армії збільшуватиметься. У зв'язку з цим збільшуватимуть і логістичні проблеми стратегічного характеру для російських сил.
По суті, це поставило крапку у другій фазі війни, яка тривала з квітня, і в центрі якої було завоювання Росією половини Луганської та половини Донецької областей.
Третя фаза війни – це плато.
Для періодизації ходу повномасштабної війни Росії проти України можна використовувати різні ознаки. Наприклад, перша фаза війни – це військові дії включно у північних українських регіонах, спроба росіян оточити й захопити Київ. Це фаза, у якій росіяни застосовували стратегію рейдової війни з метою захоплення ключових стратегічних пунктів. Орієнтовно, ця фаза завершилася близько 15 березня. А друга фаза війна – це війна у східних та південних регіонах України, де Росія вже почала вести класичну фронтальну війну з повноцінною окупацією територій. І ця друга фаза завершилася у червні, коли росіяни захопили Сівероднецьк 24 червня. Захоплення ними Лисичанську є інерцією від тих штурмових дій, які були здійснені раніше для оточення Сіверодонецька. Друга фаза війни – це в'язка війна на Луганщині, на півдні Харківщини та на інших фронтах.
Якщо ж виходити з якісних змін, пов'язаних за наданням Україні військово-технічної допомоги, то періодизація війни умовно виглядає так:
- друга фаза (або «епоха Рамштайн») почалася з 24 квітня, коли у Києві держсекретар та міністр оборони США повідомили про суттєво посилення військово-технічної підтримки від себе та від коаліції більше 40 держав;
— третя фаза (або «епоха HIMARS») почалася 24 червня, коли розпочалося конвеєрне винищення російських тилових баз, штабів, складів тощо.
Як бачите, по обох ознаках завершення час завершення другої фази війни співпадає. Міноборони РФ було змушене заявити про «тактичну паузу».
Власне, з цієї «паузи» розпочалася третя фаза війни.
Схоже, що це буде «плато», якщо Росії вже не вдасться збільшити просування на Донбасі. В'язка війна продовжиться, але це буде інша війна з іншим співвідношенням засобів далекого поразки.
Можливо, що третя фаза може тривати до 19-24 серпня.
Впродовж неї триває покращення військово-технічного забезпечення українських сил, здійснюється масштабне навчання військовослужбовців.
Росія теж здійснює перегрупування своїх сил і підготовку до нових наступальних дій. Однак, з кінця червня Кремлю вже довелося розпочати взятися за підготовку до внутрішньої оборони через негативні ефекти від санкцій та війни.
Володимир Воля,
політолог, міжнародник, магістр державного управління
17 липня 2022 р
