Російська стратегія по відношенню до конфлікту на сході України зміниться вже навесні. Характер змін — очевидний, оскільки обумовлений двома обставинами.
Особливості переходу до післяпутінської Росії.
Президент РФ В.Путін запустив процес конституційних змін в країні для вирішення завдань, покликаних завчасно підготувати спадкоємність влади в країні на період після свого відходу від управління нею. Щоб забезпечити плавний перехід до післяпутінського періоду.
Для цього здійснюється корекція конституції під нові соціальні, економічні, демографічні, етнічні та внутрішньополітичні, що вже зараз проявляються в РФ. Змінюється Росія, змінюється увесь світ, і кремлівським еліти вже неможливо не рахуватися з цим.
Призначення нового уряду — це старт процесу формування та підготовки майбутньої правлячої команди для післяпутінської Росії. Ймовірно, що на нинішнього прем'єр-міністра М.Мішустіна та на його уряд покладена місія управління країною лише на перехідний період. А після внесення змін до конституції буде обрано нову держдуму, яка сформує новий уряд вже за новими правилами. Поки занадто складно прогнозувати, чи буде Мішустін очолювати той новий уряд, але однозначно має шанси. Але поки що він не виглядає як гідний кандидат на роль наступника для президента В.Путіна.
Втім, сумнівно, що сам президент РФ на даному етапі знає, хто буде після нього. В тому то й полягає смисл перехідного періоду, щоб знайти і впровадити нову модель, а також провести відбір і навчання наступника, сформувати для нього команду.
Є підстави вважати, що В.Путін насправді не має намірів залишатися на посаді президента РФ, керувати державою після завершення поточного терміну повноважень. Передача влади відбувається не за казахстанським сценарієм, а за китайським. Тобто, передача влади відбуватиметься не комусь персонально, а команді управлінців. Можливо, що у В.Путіна буде і якийсь персональний наступник, але поки такого, ймовірно, немає.
А якщо не буде політично сильного наступника, якщо наступник буде колективним? В такому випадку доцільно потурбуватися завчасно, щоб у зовнішньополітичній спадщині не було військових кампаній. Тому що з такими опціями успішно може працювати лише дуже сильний в політичному сенсі правитель, сильний гравець.
Мішустін — це не Медведєв, обидва вони — це не Путін. Хто здатний бути новим Путіним? Думаю, що в цьому і є проблема.
Тому у виступі президента Путіна перед парламентом очевидною магістральною лінією зафіксований пріоритет на економічний, технологічний, соціальний розвиток. Росія не може відмовитися від модернізації своєї армії, але може мінімізувати військові витрати за рахунок завершення зовнішніх військово-політичних кампаній.
В такому випадку є дуже логічною активізація зусиль по завершенню військової кампанії в Сирії. Останній наступ в Ідлібі викликав люту критику з боку президента Туреччини Р.Ердогана, який заявив на весь світ про припинення існування «астанинського процесу». Заради швидкого завершення багаторічної сирійської військової кампанії В.Путін міг пожертвувати і партнерськими відносинами з Ердоганом, і «астанинським процесом». Якщо війну завершити швидко, то вони втрачають свій колишній сенс, а Путін отримає однозначну перемогу хоча б в західній частині Сирії, а також мінімізує витрати на військові потреби.
Конфлікт на Донбасі втрачає колишній сенс у зовнішній політиці Росії вже зараз. В активному стані Путін не залишить його в «спадок» тим, хто керуватиме країною після нього. І вже зараз відбувається підготовка до «замороження» на невизначений час.
Дмитро Козак — людина і символ.
Багато дискусій про те, що це сильний гравець, дипломат, парламентер, видатний вигадуватель мирних планів, і що його призначення заступником керівника адміністрації президента РФ означає більш активну і успішну політику щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. Існує також думка, що від кураторства донбаської проблематики усунули В.Суркова, конфліктного по відношенню до керівництва України, і віддали кураторство неконфліктному Козаку.
Обидві ці ідеї виглядають сумнівними.
Безсумнівно, що біографія Д.Козака, його трудова біографія переконливо свідчать, що він має ділові якості високого рівня.
Але якщо говорити про зовнішньополітичні успіхи, то їх немає. Він був учасником численних переговорів по врегулюванню конфлікту в Придністров'ї, запропонував план, який був названий його ім'ям. Успіх? Так, особистий кар'єрний успіх, хороші елементи біографії.
Але успіху у врегулюванні конфлікту немає до сих пір. ПМР існує, але спорожніла, частково на персональному рівні інтегрувалася в Молдову і в економічні зв'язки тієї з ЄС. Більше 25 років Придністровський конфлікт є «замороженим», а «Меморандум Козака», який з'явився у 2003 році, вже 17 років залишається нереалізованим.
Так, Д. Козак очолював особливу комісію по Північному Кавказу (2004-2007 роки), займався питаннями анексованих Криму і Севастополя (з 23 березня 2014 року).
А на посаду заступника керівника адміністрації президента В.Путіна Д.Козак вперше був призначений ще в червні 2000 року, а до того був керівником апарату прем'єр-міністра Путіна.
Як чиновник, Козак — перевірений виконавець і організатор в команді президента РФ. Це його головна перевага і амплуа.
Але він не є символом зовнішньополітичного успіху — успішності в реалізації інтересів Росії при врегулюванні регіональних конфліктів. Навпаки, Д.Козак — це символ «тривалої заморозки» Придністровського конфлікту, символ втрачених надій для ПМР. Можна сказати, що він — кремлівський «завгосп», якому здають для зберігання (як в комору) «заморожені конфлікти» пострадянського простору і «політичний пасив» у вигляді анексованого Кримського півострова.
Ось як «завгосп» він гарний. І зараз йому під нагляд починають передавати ЛДНР.
Верифікація «донбаського глухого кута».
Якщо у кого-небудь в керівництві Росії були припущення, що зміна в влади в Україні дозволить зняти з паузи Мінські угоди і вивести з глухого кута врегулювання конфлікту на Донбасі, то в грудні 2019 року такий сценарій виявився очевидно неможливим. Під час паризького саміту лідерів держав «нормандської четвірки» і після нього представники України наполягали на ряді позицій, які Росія вважає для себе неприйнятними. Нова українська влада заявила про необхідність внесення змін у другі Мінські угоди.
Таким чином, вже в Парижі стало очевидним, що важливі для врегулювання стратегічні питання залишаються в «глухому куті» навіть при новому керівництві в Україні. Також стає очевидним, що українські внутрішньополітичні зміни не дають підстав очікувати, що в найближчі роки в країні виникнуть обставини, необхідні для реалізації особливого статусу ОРДЛО, як його розуміють у РФ і ЛДНР.
Поки що всі держави «нормандської четвірки» готуються або роблять, що готуються, до проведення навесні нового саміту на найвищому рівні. Саме до саміту президент В.Зеленський зі своєю командою підготують нову редакцію закону про особливості самоврядування для ОРДЛО. Однозначно, що в ньому будуть ті ідеї, які представники України озвучували в листопаді-грудні, і які були розкритиковані Росією. Саме наявність такого законопроекту від нової української влади може бути використана Кремлем для офіційного зниження рівня та інтенсивності переговорного процесу щодо врегулювання конфлікту на Донбасі.
На сьогодні складається ситуація, коли Україна, Росія і Захід адаптувалися до війни на Донбасі, до санкцій та інших супутніх проблем. Всі готові терпіти ще, але ніхто не має наміру відмовлятися від своєї позиції по стратегічних питаннях.
Тактичні кроки в рамках врегулювання можуть пом'якшити гуманітарну і соціальну ситуацію в зоні конфлікту. А розведення сил на нових ділянках і зниження вогневої активності в цілому — в сукупності можуть створити видимість нормалізації ситуації.
Це і буде «заморожування». Санкції скасовувати ніхто не буде, але політична гострота проблеми буде пом'якшена. Хоча, повільна ерозія режиму санкції, введеного проти РФ, все-таки буде відбуватися, протягом багатьох років.
«Маринад» для ЛДНР.
Є таке слово — «маринувати». Означає: заготовлювати що-небудь в маринаді.
А ще це слово використовується в переносному сенсі і висловлює нeсхвальне ставлення: умисно затримувати кoгoсь, відкладати надовго вирішення проблеми або реалізації чогoсь.
Вже понад 25 років лідери ПМР та їхні прихильники живуть з надією на визнання їхньої «республіки». За ці роки Придністров'я не стало процвітаючою територією, але залишається «чорною дірою».
Схоже, що у лідерів сепаратистських утворень ЛНР і ДНР теж попереду період довгого «маринування по-придністровськи» під наглядом кремлівського «завгоспа» Д.Козака.
Володимир Воля,
політичний експерт, міжнародник, магістр державного управління
31 січня 2020 р.
