Підсумки останнього синоду, який пройшов у Стамбулі наприкінці листопада, для аналітика продемонстрували декілька важливих моментів.
По-перше, текст томосу про автокефальну церкву в Україні начебто ухвалений, але виглядає так, що то все ще проект.
По-друге, не була названа дата установчого собору для нової помісної церкви.
По-третє, синод затвердив статут, за яким буде жити в усіх смислах нова церква в Україні. Можливо, що це поки що проект, але його зміст був би дуже інформативним для розуміння організаційної структури, повноважень, підпорядкованості тощо.
Після завершення синоду Константинопольського патріархату тексти проекту томосу та статуту не були оприлюднені. Крім того, склалося ще більше стійке враження, що Фанар не поспішає з формуванням нової помісної церкви, хоча українська влада всіляко намагається прискорити процес. Все це давало певні можливості, щоб окреслити стратегію Константинополя. Про неї йшлося у відеоінтерв'ю від 30 листопада 2018 року.
Але після того відбулися 2 події, які не просто підтверджують вже зроблені припущення, але й дозволяють доповнити їх деталями.
В першу чергу, йдеться про агітаційну прес-конференцію президента Петра Порошенка зі своєю командою в ефірі програми «Свободи слова» 3 грудня.
А 4 грудня в ЗМІ з'явивсятекст вже згаданого статуту.
Отже, тепер є більше розуміння про стратегію Фанару відносно України. Головні її напрями:
1) максимальна деполітизація процесу і нової церкви;
2) створення надійних запобіжників від впливу з боку української влади та політиків;
3) забезпечення гарантій що процес відновлення канонічної присутності на території України не буде згорнути чи скоригований у разі якихось суттєвих змін в українській політиці та владі;
4) максимальна залежність від Константинополя в кадрових питання питаннях та стратегічних питаннях заради забезпечення стабільності нової помісної церкви (в т. ч. забезпечення непохитної лояльності до Фанару з боку її ієрархів);
5) мінімізація конфліктності та конфліктного потенціалу у відносинах з іншими церковними організаціями, у відносинах всередині нової церкви, а також у відносинах цієї церкви із самим Константинополем.
Чому не надали томос, а просто ухвалили?.
Президент Порошенко в ефірі «Свободи слова» підтвердив припущення, що йому хочеться увійти в історію у якості такого собі відновлювача українського православ'я. І чимало було сказано ним і Ростиславом Павленком, що є неприхованим свідченням, що в Україні держава і політика дуже впливають на релігійні справи.
Зокрема, президент сказав, що незалежна церква є атрибутом української державності. Хоча насправді, це не так. Бо, держава як соціальний інститут є похідною від такого соціального феномену, як влада. І при цьому вона окреслюється 4 базовими невід'ємними ознаками (атрибутами): територія, народ, влада, суверенітет. І крім того, після 1991 року Україна існувала як світська держава.
До речі, виступ П.Порошенка був не єдиною показовою демонстрацією того, наскільки релігійні справи в Україні можуть бути заручниками влади та політики. Таких прикладів вже було чимало і до жовтневого, і до листопадового синодів Константинопольського патріархату. Особливо вражаючою подією перед останнім синодом стало раптове і брутальне розірвання договору оренди будівель Почаївської лаври. Здійснено воно було міністерствами культури та юстиції (керівники від «Народного фронту»). Оскільки президент не зробив критичних заяв, значить схвалює такі дії.
Але як такі дії могли бути сприйняті у Константинополі? Чи хотіли би там, щоб із підпорядкованою їм помісною церквою так само чинили в України якісь політики чи держава? Звісно, що ні.
І ймовірно, що константинопольський патріарх на захотів «освячувати» дії української влади відносно Почаївської лаври.
А ще, кому як не ієрархам Константинопольського патріархату відомо, що головною рушійною силою автокефалії є адміністрація президента, який і сам з цього приводу зустрічався з патріархом Варфоломієм та ієрархами, і радник якого Р.Павленко також відвідував резиденцію патріархату.
Тобто, для Фанару саме адміністрація президента була і є головним партнером у питаннях створення автокефальної церкви в Україні.
Крім того, Константинопольський патріарх знає, що скоро в Україні президентські і парламентські вибори, і що рейтинг у П.Порошенка не виглядає надійним. І тому є розуміння, що у разі обрання нового президента и появи нової правлячої коаліції було б корисним отримати від них підтвердження, що досягнуті з приводу помісної церкви домовленості не будуть скориговані чи скасовані.
Президент П.Порошенко дуже яскраво продемонстрував Фанару, що буває з церковними організаціями в Україні, коли політичні обставини змінюються, і що держава і політики втручаються в релігійне життя.
Церква Симеона, Петра і Павленка.
Церква Христова — церква Симона Петра. Вірніше – церква Петра і Павла. Нагадую, що апостола звали Симоном, а Ісус назвав його ще й Петром (скелею), бо той стане основою для нової церкви.
Важко сказати, чи є це частиною того, що рухає амбіціями президента Петра Порошенка. Чи розмірковували над цим аспектом його парники?
Сам президент в ефірі «Свободи слова» наголошував, що робить історичну справу з точки зору тисячолітньої ретроспективи. Тобто, має амбіції увійти в історію, задовольнити своє его.
Але у жовтні та листопаді через дуже активну роль влади в питання автокефалії складалося враження, що нова помісна церква в Україні буде такою собі церквою Симеона (митрополита Вінницького і Барського), Петра (Порошенка) і Павленка (Ростислава Павленка, куратора цього питання в президентській команді).
Показово, врешті від претензій на посаду предстоятеля відмовилися і митрополит Макарій, і патріарх Філарет, які було уособленням конфліктів, в тому числі з політичною складовою. Тому Фанар домігся, що ті відмовляться від амбіцій.
Але потім в інформаційному просторі активно був присутній митрополит Симеон. І це давало підставу припускати, що саме його президент просуватиме на посаду предстоятеля, і розпочалася медійна розкрутка. Однак потім все стихло.
Однак, незалежно від того, яким буде ім'я предстоятеля, вплив української влади і політики на процес формування нової помісної церкви в Україні не дозволив би створити щось інше, аніж «церкву Петра і Павленка».
Якщо президент Порошенко поспішає, бо скоро вибори, то патріарх Варфоломій не збирається поспішати, бо хоче створити максимально деполітизований філіал в Україні. І прагне, щоб під ним був міцний фундамент, а не якісь нестійки політичні ситуації сьогоднішнього чи завтрашнього дня. Варфоломію не потрібно, щоб креатури політиків у керівництві помісної церкви білки більш лояльними українським політикам, а не йому.
Помісна церква під пильним управлінням Константинополя.
Саме щоб максимально контролювати нову церкву, максимально її деполітизувати, було прийнято рішення про надання статуту. У тексті комюніке за підсумками синоду значиться: «Нарешті, в контексті рішення, ухваленого Вселенським Патріархатом про надання автокефалії Церкві України, і в очікуванні випуску Патріаршого і Синодального Томосу, Святий і Священний Синод підготував Конституційну Хартію Української Церкви».
Про це свідчить і сам текст статуту для нової помісної церкви, який з'явився у ЗМІ. Він прописує її архітектуру саме як філіалу, який прямо контролюється керівництвом Константинопольського патріархату.
Отже, виходить так, що главою нової церкви в Україні буде Константинопольський патріарх, і буде запроваджена грецька модель управління церквою, згідно з якою на чолі помісної церкви стоїть митрополит Київський, а не патріарх. Замість Священного Синоду вводиться так званий Річний Синод, який складається з 12 митрополитів, які змінюються щорічно. Константинопольський патріарх буде останньою інстанцією з усіх найважливіших питань нової церкви, у вирішенні усіх конфліктних питань.
Іще важливий момент: опікувати православними українцями діаспори буде не митрополит Київський, а Фанар безпосередньо.
Отже, це реалізація тих стратегічних завдань, про якій йшлося на початку статті.
Коли буде томос?.
Це питання відкрите.
Не виключено, що установчий собор у грудні, якщо він відбудеться, не завершиться наданням томосу, а буде ще один собор.
Президент поспішає, бо вибори скоро. Але Фанар не поспішає. Та він і так вже багато зробив, щоб П.Порошенко міг записати собі у досягнення прогрес у справі створення автокефальної церкви.
Проте, є один політичний момент… Надання томосу чимсь схоже на надання благословення на правління, яке видавали раніше патріархи правителям.
Отже, чи розглядають патріарх та ієрархи у Константинополі томос саме в такому аспекті? То може краще томос надати вже після виборів? Можливо Петру Порошенку, а можливо вже іншому президенту?
Після того, як Константинопольській патріархат у жовтні підтвердив рішення про надання автокефалії, відносини між Фанаром та офіційним Києвом змінилися якісно, докорінно. Бо відтепер українські політики та церковні діячі змушені підкорятися правилам та вимогам Константинопольского патріархату.
Бо це не патріарх Варфоломій набивався з автокефалією українській владі, а українська влада просилася під омофор Константинопольського патріарха.
Тепер лише залишається боротися з власної гординею. Шляху назад не існує.
Володимир Воля, політичний експерт
4 грудня 2018 року
