Крізь сон почув радіотрансляцію: «Прокуратура затримала організатора проросійського заколоту в Україні на гроші олігарха курвченка!»
Підхоплююсь і в пориві ентузіазму кидаюсь до інтернету. Занадто вже часто звинувачують мене у зрадофільстві. Неначе це я винен в тому, що навколо відбувається… Нарешті, думаю, напишу щось яскраве про наші перемоги! Поки вантажиться комп'ютер – гарячково намагаюсь вгадати: ну хто ж це?! Медведчук чи мураєв? Путлерівський кум, що приставлений кремлем зривати обмін полоненими і щотижня літає до москви чартером за грошима і вказівками, чи мерзотник, що на власному каналі називає Майдан заколотом? Мураєв чи Медведчук?! Так хочеться, щоб обидва… Ну гаразд: один – теж непогано. Для початку…
Читаю: Саакашвілі. Хочеться прокинутись ще раз. Перша думка: перевірити календар. Ні, сьогодні не 1 квітня… Починає закипати мозок. Особистий ворог путіна, що маючи мізерні, порівняно з нашими, ресурси, зупинив наступ кацапів на Грузію і не підписав ганебні пропозиції сракозі про «незалежність» Абхазії і Південної Осетії. Російський шпигун…
Чомусь одразу згадується 1937, знайомий лише з книжок, коли людей звинувачували навіть у шпигунстві на користь Ефіопії. Бо результат був відомий наперед, подробиці нікого не цікавили. В уяві виринає югік луценко. Я так давно живу на цьому світі, що пам'ятаю його ще людиною… Разом за Україну без кучми боролися… Але ж у нашій прокуратурі, що б там про неї не казали, працюють справжні фахівці: якщо за тебе взялися, а ти не маєш, чим відкупитися – сядеш обов'язково, незалежно від того, винний чи ні… Зараз, думаю, прийдуть досвідчені колеги з профільною освітою, піднесуть шефу огірка і контрольних 50 грамів, і ситуація «розрулиться».
Тим часом читаю, що Михаїла вже вивели з будинку і намагаються вивезти в невідомому напрямку. Згадую, як напередодні генпгокугог талановито зірвав роботу НАБУ і розумію, що не «розрулиться». Бодун, якщо він дійсно великий, з успіхом замінить будь-що, навіть юридичну освіту… Тож хутенько вдягаюся і мерщій на Костьольну, підтримати. В сутичці участі не приймаю – охочих стільки, що й близько не підійти. Після визволення Михаїл виголошує коротку промову зі сходів костелу, якої однак не чую, хоча стою кроків за п'ятнадцять від нього. Разом з усіма проводжаю Михаїла до Ради, віддаю йому пляшку води, завбачливо прихоплену з дому. Провести чотири години у тісному бусику, де повітря отруєне СБУшниками – тут кожен пити захоче. Михаїл п'є, не боїться, що отрую…
На площі перед Радою стою у другому ряду, кілька разів ловлю погляд Михаїла зі сцени. Це погляд фанатика… Чомусь згадується погляд Че Гевари. З портрету, звичайно – особисто його не зустрічав.
В жодному разі не зараховую себе до прихильників Саакашвілі – я аж ніяк не ліберал. Справа сьогодні не в ньому. Йдеться про те, залишимось ми вільними людьми чи дамо вдягнути на себе хомут. Марно загинула Небесна Сотня чи ні? Герої на фронті виборюють волю для нас чи годівницю для наших «братів — Офшоровичів»? Житимемо ми у вільній, прекрасній країні, чи у кривавій тюрмі на зразок кацапстану?
На штабному наметі бачу напис: потрібні волонтери. Не піду. Просто тому, що це неможливо. Із місяць тому Саакашвілі звільнив прес-секретаря — за те, що вона назвала вальцмана вальцманом. За розпалювання міжнаціональної ворожнечі – не більше, не менше. Бідне дівча не встигло навіть зрозуміти, що сталось, як вилетіло попереду свого крику. А я взагалі не знаю, як, скажімо, політкоректно назвати гройсмана… А я виходжу на акції протесту зокрема і для того, щоб залишити за собою право вголос називати злодія злодієм а вальцмана – вальцманом. Не за Михаїла, не за когось іншого – лише за себе. Ну, і за тих хто вже не зможе вийти… Щоб вони, дивлячись на нас згори, не соромились за нас і не відвертались…
Чи брав Михаїл гроші у олігархів? Не знаю і не цікавлюсь! Чужі гроші рахувати не люблю. Без мене вдосталь охочих. Я – брав би. Якби давали — без зобов'язань. Бо якщо із зобов'язаннями – то вже не брати гроші, а продаватись. Не будемо плутатись у термінах! Впевнений, що Михаїл НЕ ПРОДАВСЯ. Якби хотів – мав нагод вдосталь. Наприклад – частину батьківщини міг би путлеру продати. Дорого. Зараз ніхто йому стільки не дасть…
Насправді все просто: у неділю нас зібралося на мітинг за імпічмент тисяч 25-30. Сам там був, тож знаю, що кажу. Саакашвілі, щоправда, каже про 50 тисяч, та в нього просто від хвилювання в очах двоїлося, будемо до нього поблажливі. Як би там не було, з часів маршу націоналістів, який завершився врученням відомого маніфесту, таких масових акцій Київ не бачив. От у вальцмана очко й заграло. На догоду йому Кумпропурор зліпив швиденько справу, з того, що було під рукою, ну, самі розумієте…
І у вівторок спробували Саакашвілі викрасти. Саме так і не інакше. Стаття, за якою висунули звинувачення, таких слідчих дій не передбачає. Читайте Карно – Процесуальний кодекс України. Цікава книга, і корисна. Бо коли за вами прийдуть – читати буде вже пізно. А прийдуть обов'язково, якщо ми програємо зараз. Ви втомилися від революцій? То пам'ятайте: волі гідний лише той, хто щохвилини готовий за неї битись! Це не я сказав, в Байда. Той, що Дмитро Вишневецький. У цій справі великий був авторитет, знав, що каже…
Я тиха і мирна людина, поціновувач затишку і комфорту, ще й зовсім не агресивний на додачу. Скажімо, майбутня доля вальцмана у мене не викликає ніяких емоцій, крім смутку. Адже він теж міг би стати людиною. Якби хотів і старався. Але мушу підводитись і йти до своїх. Не у тому сенсі, що вони родичі чи друзі, а в тому, що Не Раби. З ним якось легше. Тож хто відчуває себе Вільною Людиною – приходьте. Там холодно, мокро, часом страшно. Але все одно легше, ніж удома. А хто не має гідності, чи витратив усю без залишку під час однойменної революції – сидіть смиренно по хатах і чекайте дзвінка у двері. Якщо ми програємо... Заспокоюйте себе думкою, що Саакашвілі вам не подобається і не вартий вашого часу. Поодинці нас легше видушити…
