День Підараса в Києві мав розпочатись у неділю вранці, однак орли Рюкзакова вирішили прискорити настання цього довгоочікуваного свята. У суботу ввечері кілька тисяч поліцаїв оточили центр міста (квартали, повз які мав пролягати маршрут параду), перекрили всі проходи металевими загорожами, зачинили п'ять станцій метро. Кожен бідака, що мав необережність поселитися в цих місцях і не встиг вчасно повернутися додому, мусив доводити своє право пройти до хати документально. Щасливці, що передбачливо тримали в кишені паспорт, та ще й з місцевою пропискою, відбулись легким переляком і невдовзі змогли долучитися до своїх родин. Решті довелось ночувати на вулиці або проситись до родичів і знайомих. Дехто у відчаї дійшов до того, що почав апелювати до закону, Конституції та інших смішних речей, викликаючи в рюкзаковців сильні, але неоднорідні емоції. Хтось сміявся з «наївняку», хтось дивувався, як таким нерозважливим людям вдалось так довго на світі прожити, дехто взагалі лютився (переважно ті, хто встиг трохи відгребти по шиї від вдячних співвітчизників. А декому з рюкзаковців було відверто соромно за скоєне. Тож громадяни подекуди почали навіть сумніватися, що нову поліцію набрано виключно з підарасів. Втім, керівництво трималося твердо і впевнено, відкидаючи в очах глядачів будь-які сумніви у своїй приналежності. Щоб налякати і розігнати натовп, очільники зондер-команд почали кричати, що за незгодними вже виїхали автозаки. Невстановлені провокатори у натовпі одразу ж стали переконувати, що зараз усіх присутніх вивезуть до Узбекистану (з тамтешнім султаном вальцман буцімто вже домовився), а їхні домівки будуть передані підарасам під місця компактного проживання. Масові протести киян, відгороджених «сторожею правопорядку» від рідних домівок, успіху не принесли. Бракувало організації, досвіду, підручних засобів переконання. Ну і розгубленість, звичайно, зробила свою справу. Нічого, до настуного Дня Підараса вони прийдуть більш підготовленими і мотивованими. По очах було видно, що пасивною підтримкою Тягнибока на виборах ці люди не обмежаться…
Сам парад пройшов як завжди: рюкзаковці билися з протестувальниками, підараси викидали з своїх лав провокаторів (специфічних борців за права тварин, на яких «рівність» поки що не поширюється), бандерівці намагались відшукати у натовпі мазохістів, щоб принести їм задоволення, переважна більшість громадян щиро дивувалася: невже поліції воюючої держави немає чим більше зайнятися, аніж охороняти це дійство і доводити до сказу власних співвітчизників. Невже злочинність в Україні вже подолана? Навіть якщо так, то може для цих поліцаїв можна було б відшукати місця на фронті, щоб знайти краще застосування їх енергії та щирому ентузіазму? Чому державне керівництво особисто не очолило цей парад близьких (принаймні – за духом) йому людей, якщо вже доклало стільки зусиль і ресурсів до його проведення? Всі ці запитання, на жаль, залишаються без відповіді. Загалом, можна сказати, що знаменна подія пройшла у конструктивному руслі. Однак, навіть таке, майже бездоганне дійство, можна трохи покращити, влаштувавши роботу над помилками.
По-перше, рюкзаковці цьогоріч чомусь забули охопити своєю увагою мешканців центру, які встигли повернутися додому раніше. Можна було б, звичайно, почати блокаду на кілька днів. Але, якщо подумати – це теж не вихід. Особливо цинічні бандери, знаючи про наближення свята, можуть запастися харчами і злісно переховуватись у власній квартирі тижнями! Тож для грамотного вирішення питання наступного року необхідно заблокувати їх у квартирах. Броньовані двері (яких там більшість) заварити, деревяні – забити цвяхами. Робота, звісно, чимала, але якщо зібрати зварювальників і тесель з усієї України (як рюкзаковців), то за ніч можна встигнути.
По-друге, зганяти п'ять тисяч понтів для охорони – дорогувато навіть для такої багатої держави, як наша. З іншого боку, зважаючи на щиру любов до підарасів майже всього українського народу, захист має бути надійним. Найкращим варіантом у довгостроковій перспективі є будівництво підарасопроводу у вигляді напівциліндричного тунелю з броньованого скла за маршрутом параду. Проект, попри високу вартість, має незаперечні переваги: у підарасопроводі організовані групи чи навіть поодинокі підараси матимуть змогу проводити парад у будь-який час, тож витрати на будівництво окупляться через економію на охороні, а представники європідлоти аплодуватимуть нашій демократії стоячи. А можливо, навіть забудуть на певний час про нашу корупцію, яка традиційно провокує у них поряд з найглибшими занепокоєностями і безрозмірними стурбованостями підвищене слиновиділення. Якщо ж проект залишається непідйомним для нашого недопиляного бюджету, можна втілити дешевший варіант. Взявши за зразок всесвітньовідомий папамобіль, на якому Понтифіка демонструють місту і світу без найменшої шкоди для всіх трьох, можна створити за тим же принципом підарасовіз. У якості шасі найкраще використати військову платформу МТЛБ, чия назва інстинктивно сприймається у середовищі ЛГБТ як рідна. Подейкують, що через цю плутанину чимало підарасів відправились до війська добровольцями, але зараз не про це. Якщо на МТЛБ встановити купол, знову ж таки з броньованого скла, з нього вийде пречудовий підарасовіз. Колона таких транспортних засобів потребуватиме набагато меншої охорони, аніж піші підараси, через низьку вразливість.
Ну і нарешті найголовніше:
На кожному гей-параді в ході беруть участь провокатори, які чомусь вважають, що рівність поширюється і на них. Це також приводить до сутичок, причому всередині захищеного понтами периметру, що є особливо небезпечним. Насправді ж збоченці не є рівними між собою. Деяким підгрупам і підвидам, як то педофілам, зоофілам, некромантам відмовлено в праві на рівність. Таке рішення продиктоване особистими смаками і вподобаннями наших європейських партнерів, правозахисних організацій, а найголовніше – їхніх спонсорів. Адже як і кожне задоволення, гей-парад небезкоштовний. Учасники цього дійства отримують чималі гроші від закордонних однодумців. Оплата учасника здійснюється з урахуванням екстер'єру і моделі поведінки кожного конкретного учасника. Адже наперед зрозуміло, що збоченець у англійському костюмі, краватці та білій сорочці (чи ще й, боронь Боже, з моноклем) не викличе у глядачів надмірного інтересу, тож і вартує недорого, кількасот доларів. А от фарбоване чмо з ірокезом, що трясе голою волохатою дупою на помості вантажівки, коштує вже кілька тисяч. У зв'язку з цим спостерігається певне заробітчанство, до якого й без того схильне наше зубожіле суспільство. Існує ризик, що у наступному гей-параді забажають прийняти участь доведені до відчаю пенсіонери, які своїми щільними рядами можуть геть затулити справжніх підарасів і одночасно випатрати гаманці їхніх спонсорів. Задля комплексного вирішення цих проблем гостро постає необхідність верифікації підарасів. З цією метою влада мусить сформувати комісію (хоча б тому, що це єдине, що вона вміє і охоче робить), залучивши до неї, поряд з висуванцями міжнародних організацій, також представників вітчизняного експертного середовища. Кожен бажаючий прийнять участь у гей-параді муситиме не словом, а ділом переконати поважну комісію, що є справжнім підарасом, а не самозванцем-заробітчанином чи провокатором. Процедуру доказування необхідно знімати на відео з подальшим обов'язковим переглядом працівниками НАБУ задля запобігання корупції в лавах комісії (адже з огляду на те, що головною рисою кожної вітчизняної комісії є схильність до корупції, немає жодних підстав сподіватись, що ця стане винятком). За результатами перегляду комісія надаватиме перепустку до підарасопроводу чи підарасовозу, а можливо вестиме також Державний Реєстр підарасів (якраз через те, що потреби в ньому немає жодної, як і в більшості існуючих Державних Реєстрів).
Бо коли п'ять тисяч рюкзаковців охороняють кількасот піарасів, мимоволі виникає питання: чий же це все-таки парад – підарасів чи поліцаїв? А втім – яка різниця…
