Кожен слідчий чи прокурор знає, що головне в проведенні слідчих дій – не вийти на себе.
Тому навряд чи варто дивуватись черговому рішенню проституційного суду. Оскільки на обрії проступила перспектива створення антикорупційного суду під контролем західних «партнерів», ці «добродії» просто не могли не скористатися нагодою скасувати закон, за яким їм усім найближчим часом довелось би сидіти. І плювати їм на наш безвіз і кредитні лінії, що будуть зупинені внаслідок їх життєдіяльності. Бо скільки вовка не годуй, а своя сорочка до тіла ближче. Дивує інше: схоже на те, що проституційний суд вперше в своїй історії вирішив прийняти незалежне рішення замість слухняного виконання всіх забаганок влади, навіть найбільш збочених. Усі справжні громадяни України з нетерпінням чекали цього моменту, та результат нас не потішив. Замість захищати наші інтереси, судді вирішили захистити свої власні. Яка прикра несподіванка…
Спитаєте: чому це рішення прийнято всупереч чинній владі? Адже там теж гладковський на гладковському і свинарчуком поганяє? Бо невчасно. Одразу після виборів – інша річ. Аплодували б стоячи. Нам би нагадали про незалежність судової гілки влади у Європі, куди майже всі ми так прагнемо, і привітали з наближенням до мети. А їм по ордену виписали. Кудись же треба їх подіти, якщо вже накарбували, а пристойна людина українську нагороду і в руки не візьме… А от перед виборами – це явна самодіяльність. Нерви здали. Ну не вірять вони, що пограбовані до нитки українці знову оберуть тих самих. І правильно роблять, до речі, що не вірять… А зміна влади – це зміна складу суду, тобто їх… От нерви й не витримали, по людськи можна зрозуміти. Чи загнали вони нас у безвихідь? Звісно, що ні. Навіть якщо тебе вже з'їли – все одно маєш два виходи.
Два виходи має влада. Можна змінити склад суду, третина якого призначається президентом, третина – радою. І скасувати ганебне рішення. Про третю третину мовчу – чекати, що зїзд суддів обере когось пристойнішого – це все одно що читати, як Мюнхаузен витяг себе з болота за волосся і вірити… Але і двох третин цілком вистачить. Зважаючи, що четверо суддів таки проголосували проти, їх можна й залишити. Знаково, що серед них немає жодного, призначеного З'їздом суддів…
Чи буде це зроблено? Ні, бо є й другий вихід: брехати нам про незалежність судової системи і необхідність поважати рішення суду, яким би воно не було і хто б його не ухвалив, імітувати бурхливу діяльність, але не встигнути до парламентських виборів, за будь-яку ціну не встигнути. Бо сидіти за цим законом доведеться і їм. Практично всім. Хоч закон і не має зворотної сили, тобто не поширюється на вкрадене до його прийняття, але й після того жоден з них не збіднів на державній службі, не сумнівайтеся. Тож нічого, окрім брехні, від них чекати не варто. Але не засмучуйтесь! Адже у нас теж є два виходи!
Перший: обрати тих, хто не має кримінальних статків і не боїться притягнути злодіїв до відповідальності. Адже окрім усього людського непотребу, що демонструється нам телевізором у якості «основних» кандидатів у президенти, ми таки маємо, за кого голосувати. Я свій вибір зробив давно, і ще два роки тому передбачив висунення Кошулинського від націоналістів. Жоден телевізійний «політолух» не зробив такого припущення. Адже націоналісти – це єдині ідеологічні партії в Україні. Тільки в ідеологічній партії лідер може дозволити собі розкіш поступитись місцем колезі, що має вищий електоральний потенціал, як зробив Тягнибок. Адже вони йдуть відстоювати спільну ідею. А для торжества ідеї не важливо, хто очолить боротьбу за неї. Власники — лідери інших партій такої можливості позбавлені. Бо йдуть патрати бюджет. А президент отримає найбільшу частку. Хто ж її іншому віддасть?! Крім того, «новий» ще й може виявитись більш-менш порядною людиною, і якщо вже не відмовиться від розкрадання держави, то хоча б спробує стримати свої апетити. От і немає в Тягнибока наслідувачів серед лібералів. Тож маємо унікальну можливість замість чергового мурла з гіпертрофованим хапальним рефлексом і повною відсутністю совісті обрати Лицаря Честі, що під кулями виносив наших поранених з Інститутської, має досвід роботи на посаді, бо два найстрашніші дні нашої новітньої історії очолював державу і не дав їй ані розвалитися ані впасти у вир громадянської війни, яку намагались роздмухати кацапи, а потім, коли ми не оцінили його подвигу і не переобрали до ради – рік відслужив на фронті сержантом, нас з вами захищаючи. Так, В.О. Президента України – сержантом на фронті. У нього немає корупційних статків, які треба захищати, нема й страху перед окупантом, як зовнішнім – кацапом, так і внутрішнім – олігархом. Тож вимкніть телевізор, увімкніть мозок, і сходіть на вибори. Тоді півсправи буде зроблено. Кошулинський негайно замінить трьох суддів, які продали ваше майбутнє за свої статки.
Ризикну зробити прогноз і на парламентські вибори. Націоналісти знову підуть одним списком. Ви докоряли їх невмінням домовлятися? Вони єдині змогли! Якби «ліберали» спромоглися висунути єдину кандидатуру – їх представник би переміг, бо прихильників лібералізму в убогій Україні більше, ніж націоналізму – це вам ще один доказ сили телевізора. Але попри це – не об'єдналися. Кожен хоче патрати бюджет самотужки…
У майбутньому списку націоналістів ви не побачите Тягнибока і більшість колишніх депутатів – лідерів партії. Замість них підуть суворі дядьки в одностроях. Герої, що захистили нас від кацапської окупації, запропонують нам захист від олігархів. Люди, я яких за спиною тільки їхня власна кров, пролита за Україну, вийдуть проти злодіїв і хабарників з мішками крадених доларів за спинами, які смоктали вашу кров з часів совка. «Політолухи» не спроможні передбачити такий розвиток подій, а як хто й зможе – то промовчить. Бо майже всі нинішні депутати – насправді просто кримінальні бізнесмени, які за жодні блага не поступляться мандатом, що дає імунітет. А для Тягнибока і його товаришів мандат депутата – це лише додаткове навантаження. Бо не будуть вони красти, не для того йдуть. Уявіть, скільки міг би накрасти кожен з нинішніх владців, опинившись на місці Кошулинського – єдиним представником вищої влади, що не втік. А Кошулинського скинули вже на другий день – бо не крав і їм не давав. Про повноваження Президента не писав лише лінивий: що поробиш – повальна грамотність. Кожен спроможний прочитати Конституцію і переказати власними словами. Тож не буду повторювати. Краще нагадаю, на чому вертить ту конституцію проституційний суд, щоб ви задумались, чи принаймні спробували. Бо головні повноваження президента, не прописані в жодному законі – третейский суддя між корупціонерами, пахан нашого кримінального світу. Президент, який добровільно відмовиться від цієї функції – увійде в історію, а не вляпається в неї, як усі його попередники. Тож замість програм почитайте краще біографії кандидатів, подумайте, що вони вже зробили для держави.. Замість смакування обіцянок – проаналізуйте дії. І одразу зрозумієте, що обіцянки майже чотирьох десятків кандидатів не варто читати взагалі, бо вони ніколи не будуть виконані. Порошенко он скільки свого часу наобіцяв. Потім навіть вибачатись пробував. Що, комусь легше стало від тих обіцянок?! А з поміж тих хто залишились – Кошулинський єдиний, хто спирається на потужні політичні партії, що налічують десятки тисяч людей. Решті немає на кого спертись, навіть якщо вони й щиро хочуть змін. Зараз не до порівняння програм, задача інша стоїть – не потрапити в жопу. Нюанси програм стануть важливими потім, після виконання цієї програми-мінімум, а не замість. Тож вибір у нас насправді з одного. А от виходи таки два. Другий не такий приємний, зате звичний і спокійний. Лежати тихо, вдаючи мертвого. Чекати, поки олігархічний організм тебе перетравить і направить до потрібного йому виходу. Тільки тоді не скаржтеся на сморід і не дивуйтесь тому, на що ви перетворитесь. В новому становищі можна навіть спробувати знайти переваги. Принаймні перестанете тонути у воді. І робити нічого не треба – можна лежачи на дивані, сварити владу, заздрити європейцям і ображатись на весь світ. Ми ще не в жопі, як вам мабуть здається, а лише рухаємось туди. І в наших силах змінити напрям, несподіваним і дуже неприємним чином нагадати про себе тим, хто вважає, що вже з'їв нас із тельбухами. Для цього не потрібно вчиняти щодня по подвигу. Достатньо раз у житті подумати і двічі зробити правильний вибір. І злі чар впадуть. А можна далі слухати «поціолухів», які за гроші олігархів на каналах олігархів призначають нам кандидатів від олігархів (з підвищеною прохідністю) і з дурного дива голосувати за них «щоб голос не пропав» — і тоді він пропаде гарантовано. Разом із вами.
Прихильникам лібералізму час вже задуматись і збагнути, що їхні обранці, що на словах усі як один за негайний вступ до ЄС, своїми діями женуть Україну у зворотньому напрямку. Бо ніколи не допустять встановлення в Україні правосуддя, без якого держава не може розвиватися. Не зможуть, адже стануть першими його жертвами. Бо власні статки і свобода для них куди важливіші за ваш безвіз, тож прірва між тим, що вони говорять, і тим, що мусять робити – буде лише поглиблюватись. Ніхто не прийме до ЄС країну, що являє собою проблему. Там чекають сильних і успішних. А збудувати сильну і успішну Україну можуть лише націоналісти. Тож чи не розумніше голосувати саме за них, принаймні поки що? Бо лише їхня влада наблизить вас до вашої мети. А коли ми з націоналістами на чолі збудуємо таки вільну, незалежну, багату Україну, можна буде й про вступ до ЄС подискутувати. Якщо вам тоді все ще туди хотітиметься... Зараз чесні люди мають об'єднатися, щоб обрати чесного президента і чесних депутатів. Інші вимоги варто висувати, коли ця буде виконана, тобто політична система очиститься. Тобто — коли отримаємо чесні закони і чесний суд.
Якщо чесних людей в Україні більшість – ми таки матимемо нову владу і справжню країн, хоч і не одразу. Якщо ж більшість складають дрібні злодюжки, які заздрять великим злодіям і мріють вкрасти побільше й собі – Україна приречена, і кров героїв пролита марно. Тоді двадцять сьоме лютого увійде в історію як День Корупції і можливо навіть буде колись оголошено державним святом, якщо держава до того часу ще існуватиме.
