Тривіальна відповідь: тому, що ходити строєм доводиться не їм. Але якщо придивитись уважніше – не все так просто. Річ у тім, що ми маємо справу з класичним атавізмом.
Ще в доісторичні часи люди з'ясували, що порядок б'є силу. Організоване військо завжди сильніше за неорганізоване такої ж кількості. Ще Леонід, вождь зооспартанців, добре знав, що неважливо, скільки в тебе взагалі війська. Важливо лише – скільки ти можеш зосередити на лінії зіткнення. Його зусиллями з цією доктриною детально ознайомився Ксеркс (цар, а не копір). В часи панування холодної зброї перемога діставалася тому, хто маг воювати щільнішим строєм, тобто виставити більше мечів (шпаг, сокир, кистенів і т.д.) на погонний метр строю. Крім злагодження в бою (вміння не виколоти око сусіду) щільний стрій вимагав навичок узгодженого пересування. Як переміщатися у щільному строю? Лише карбуючи крок, щоб не відтоптати п'яти передньому і не постраждати від заднього. З курсу історії нам відомі деякі приклади щільного строю: македонська фаланга, римський легіон, каре... Наші предки, приміром, в бою любили ставати широко, щоб зопалу не чіпляти своїх бойовими сокирами. Проти степняків такі звичаї добре діяли, бо їх кіннота була ще менш щільна у наступі. Але з часом на нашу землю ступили вікінги, що воювали піші, щільним строєм. Швидко з'ясувалося, що наймогутніший воїн поступається двом супротивникам, які разом займають місця менше, ніж він один. Урок дістався дорогою ціною, і не лише нам. Тодішні вікінги тероризували чи не всю Європу. Паризький бандит граф Гуго Капюшон перший з поміж франків зумів навчити своє військо щільному строю. Оскільки банди вікінгів були відносно невеликими (не більше сотні на кожному кораблі), як тільки військо Капюшона засвоїло новий стиль, його чисельна перевага одразу ж почала даватись взнаки. Сусіди захотіли, щоб він бив приблуд не лише від свого імені, але і від їхнього. І обрали його королем, а рідне село Капюшона Париж стало столицею нової держави. Династіія Капюшонів (Капетингів) правила Францією протягом кількох віків. Давньоруські князі теж мусили здійснити аналогічну реформу. Інакше б не вижили.
Після епохи холодної зброї почались часи примітивної вогнепальної. Перезаряджання мушкета займало багато часу, зазвичай солдати не встигали дати більше одного-двох залпів о наближення ворога впритул, тож щільність строю набула ще більшого значення. Бо вона забезпечувала щільність вогню.
До чого тут парад? Річ у тім, що від самого початку основною його функцією було залякування потенційного ворога. Парад проводили задля високих послів, на їхню честь, так би мовити. От подивіться, гості дорогі, як щільно наше військо тримає стрій, як багато його є… Подумайте, панове, може вам краще придовбатись до когось іншого?!
З часом виявилась і друга, допоміжна функція параду: заспокоїти власних платників податків. Мовляв, дивіться: вас є кому захищати.
З часів появи автоматичної зброї звичка воювати щільним строєм стала згубною. Я. Гашек з натури описував генерала, який на навчаннях водив свій полк колонами проти кулеметів і був настільки тупим, що призначення його до Генерального штабу залишалось лише питанням часу… З появою високоточної зброї ситуація для любителів щільного строю знову погіршилась...
Схоже, що генерали, через особливості розумового розвитку, особливо підпадають під дію атавізму. Звичайно, поняття атавізму доволі умовне: для Шарікова атавізмом був хвіст, а для Шаріка – вміння говорити. Все залежить від напрямку розвитку… Але саме напрям розвитку систем озброєнь не лише унеможливлює застосування щільного строю, але і загрожує у найближчому майбутньому наповнити новим змістом старий кацапський принцип «больше трех не собираться». Війна стає розосередженою. Тож демонструвати ворогу щільність строю зараз – заняття невдячне. І взагалі найкращий спосіб бути запідозреним у тупості. Демонстрація військової техніки теж потроху втрачає сенс, оскільки з одного боку ворог завдяки розвідці і без параду знає, яка техніка у тебе на озброєнні, а з другого – не може бути певен, що танк на параді не фанерний, а ракета – не надувна. Помацати ж не дають – тільки дивитись, та й то здалеку…
Лякати ворога строєм і предметами, схожими на бойову техніку під час війни – взагалі абсурд. Ворог ВЖЕ напав. І лякають його тепер на фронті наші захисники. Саме там зараз визначається реальна сила нашого війська.
Друга функція параду на сьогодні теж не потрібна. Усі ми знаємо, кому завдячуємо тим, що кацап не завоював нашу державу. Путлер спинився на Донбасі не через те, що добрий всередині, і не через допомогу наших «партнерів» у вигляді безлічі глибочезних стурбованостей і безрозмірних занепокоєностей. А лише тому, що його спинили. Спинили кількадесят тисяч добровольців, озброєних самими автоматами. Ті самі, кого зараз з таким задоволенням шельмує і принижує «наше» військове командування. Але ми всі – дякуємо і пам'ятаємо. І розуміємо, що саме їм завдячуємо волею, а не паркетним генералам, що обпльовують їхній чин, і не товстопузим цивільним «командувачам», що не нюхали пороху, але заради піару запаковують свої огрядні туші в зшиті на замовлення однострої. Пам'ять про їхній чин і стримує зараз кацапа, що подібно гієні нападає лише на беззахисного.
Нам не потрібен парад, щоб переконатись, що Україна має захисників. Ми бачимо їх щодня по телевізору, а іноді й на власні очі, втомлених, змучених, непохитних. Часом у багнюці по коліна, інколи в воді по шию, а коли й у снігу по пояс. І без усякого параду точно знаємо, що ворог не пройде.
Та й не дешева ця справа – сімсот мільйонів не хвіст собачий… Згадується чомусь, як один всенародно віомий «синяк» верещав з телевізора: «Оберіть мого кума президентом в один тур, на зекономлені півтора мільярда я куплю два „апачі“ і всіх кацапів побєдю!» У скільки нам це однотурове обійшлось – страшно навіть уявити. Але витратити цілого «апача» на парад йому чомусь зовсім не шкода. Може, нам треба було подумати як слід, провести на два паради менше, а на зекономлені гроші обрати когось людиноподібного? Це справді була б чудова інвестиція…
То кому ж потрібен цей парад, заради якого вже другий тиждень військо мордують непотрібними вправами, а киян – обмеженням руху транспорту?! Правильно здогадалися – верховному говнокомандувачу, який прагне відчути свою співучасть у чужому подвигу. А якщо знову, не дай Бог, трапиться кацапський «святковий» наступ – не так страшно йому буде, бідасі. Матиме, чим зайнятись і за ким сховатись…
