4 тижні після першої моєї першої публікації про шахрайські схеми публічних торгів дали новий досвід. В приват звідусіль посипалися історії про долларомільйонні оборудки через Прозорро. Люди просять це розслідувати, наводять кричущі факти (справжні). Ще висловлюють прохання не називати їхніх імен. Хваляться: мою публікацію розіслали в приваті своїм друзям, а друзі – іншим друзям (саме собою – в приваті, щоби ніхто не здогадався). І обуренню їхньому не було меж! В секретних чатах всі все зрозуміли. І вирішили діяти...
Перший такий лист проігнорував, бо банально не було часу вникати. Другий дослідив, повернувся до першого. Третій, четвертий, наступний довели, що ситуація така ж. Бізнеси різні – ситуації типові. Десь всередині, від абсурдності, в мені став зароджуватися нервовий сміх. Я зрозумів секрет стрімкого зростання кількості переглядів моїх статей на тлі скромної статистики відкритих публікацій. Сталася операція «Ы». Ніхто не здогадався, що матеріал розійшовся підпільно.
Став цікавитися у моїх дописувачів: звідки знають про ті мільйонні афери? Виявилося, вони всі – з бізнесу, хочуть, аби все було по-чесному, а конкуренти створюють через Прозорро олігополії у специфічних галузях. Запитав: чому самі не почнуть боротися за власні права та чесні правила на ринку? Відповідають, що це створить для них небезпечне середовище, в якому не зможуть комфортно працювати. Бояться, що зруйнується бізнес, почнуться негаразди у родичів, мафія стане їх нищити, власники бізнесу позбавлять роботи, а партнери – профітів тощо. Тому звертаються до мене. Бо я – їхня інстанція справедливості, а мені написати матеріал – це все одно, що випити склянку води.
По-перше, розповідаю «жертвам» вселенської несправедливості, я – такий самий громадянин, як і ви. Як і кожен, кого бачимо на вулиці, ніякої броньованої парасольки над головою не маю. Ризикую так само, як всі смертні, коли висвітлюю схеми обкрадання держави і міжнародних донорів, маніпулятивні технології псевдореформаторів. Ризикніть, шановні, хоч раз у житті, аби випити шампанське свободи!
По-друге, свідчу, що витрачаю на розслідування власний час, власні кошти і сили, за своїм покликом, а не на чиєсь прохання. Кожне розслідування забирає багато часу, бо потребує ґрунтовного дослідження та візуалізації доказів. І це може робити кожен, хто дійсно не мириться з шахрайством. Інтернет та терпіння – вам у поміч.
По-третє, говорю їм, ціна, яку я заплатив лише за першу публікацію про шахрайські схеми на Прозорро – публічний осуд моїх колег, з якими ми створювали Нову Країну, виключення мене з кіл довіри серед тих, з ким були разом на Майдані (їх сьогодні називають реформаторами). Я, звісно, вдячний долі, що так швидко проявила сутність людей, які пішли у владу та громадську діяльність задля власного профіту. Але тут є і негативний момент. Їхній осуд таки б'є по моїй репутації: багато хто не читав матеріалів, але сприйняв на віру їх наклепи, що я – антигерой, який мовляв завадив реформаторам досягти бажаного успіху. Отже я свою ціну заплатив. Заплатіть і ви. Скажіть вголос про помічені факти системного шахрайства в системі публічних закупівель, і отримайте від сектантів діжку гівна на голову. Слабо забруднитися у пошуках істини?
По-четверте, нагадую бізнесменам, творці «Прозорро» замислили систему такою, щоби бізнес сам відстоював свої права, скаржився в АМКУ, суди, поліцію, прокуратуру. Система дійсно навела жах на корупціонерів від початку її експлуатації, але ті розгледіли діри у Прозорро та почали через них безкарно пролазити до серцевини бюджету, як голодні черви до стиглого яблука. Адміністратори системи не замурувати ці діри, хоча могли. Вони спрямували сили, фінанси не на розвиток Прозорро, не на її захищеність, а на самопіар. Таким чином бізнес опинився сам-на-сам з корумпованими інстанціями справедливості. Я розумію ваше прохання, щоби хтось компетентний брав факти й піднімати їх на прапор. Це – хоч якийсь шанс підсвітити масштаби проблеми. Але припиніть шукати когось для вирішення ваших проблем. Журналістика покликана викривати системні нариви на тілі країни і їх причини, а не колупати кожен прищ окремо. Почніть самі діяти! Створюйте систему колективної безпеки бізнесу, суб'єктивізуйтеся. Створюйте бізнес-асоціації та інформаційно-аналітичні центри, які будуть досліджувати системні проблеми та шукати рішення. Якщо не розумієте моделі такого центру, звертайтеся, поясню від А до Я. Коли боїтеся по одинці сказати вголос про головне, об'єднайтесь і прозвучіть хором.
Підсумовуючи, скажу. Громадянство, яке дано вам разом з паспортом, – це лише красивий документ і якісь права, а насамперед – купа обов'язків. Якщо побачили підготовку до злочину – зупиніть. Стали свідком шахрайства або бездіяльності влади – не мовчіть. Не мовчіть навіть тоді, коли один ваш голос звучить проти капели цілої секти. Вас все одно почують. І підтримають. Бо поруч навколо – достатньо багато таких самих людей, які сидять в громадянському підпіллі, хибно думаючи, що вони – одинаки. За громадянство дехто б'ється, як лев, коли його відбирають. Комусь воно життєво важливо. У вас воно вже є. Так скористайтеся ж ним за призначенням, вийдіть на світло, скажіть відкрито про те, що для вас важливо. Інакше ви – не бізнес, а чийсь витратний матеріал, який буде відпрацьовано та утилізовано не за вашим сценарієм.
Може надто наївний, але сподіваюсь, тепер скарги у моєму приваті та відкритих коментарях зміняться на ідеї, рішення, пропозиції. Разом зрозуміємо: що з цим робити і як побудувати систему, що зміцнює державу і захищає громадян? Не тільки підпільних, а всіх.
