Батькам «реформи МВС» довгий час вдавалося заплутувати країну своїми рухами – ніхто, і «батьки» також, не могли зрозуміти як буде здійснюватися реформа і що є її кінцевою метою.
- прозорість функціонування системи у всіх проявах (доборі кадрів, призначенні, підвищенні, прийнятті інших суспільно значущих рішень) що автоматично б призвело до зниження рівня корумпованості
- незалежність, підкорення лише законові, відсутність політичної заангажованості
- підвищення коефіцієнту корисної дії
Саме такі вищеперераховані моменти і мали б стати кінцевою метою реформування
Але це все було важко. Простіше було просто закупити на гроші американців гарну форму і випустити на вулиці непідготовлених молодят.
В результаті злочини стало розкривати та розслідувати нікому, злочинність знахабніла остаточно – абсолютно прогнозована реакція з огляду на відсутність адекватної протидії та війну у країні.
Міністр внутрішніх справ, він же важковаговик політичного життя, пан Аваков, на третій рік «реформування» таки прозрів.
Перше прозріння міністра – гарні хлопці і дівчата у формі патрульних не сильно впливають на стан злочинності чий височенний рівень може врешті-решт поховати і такого незамінного та неординарного політика сучасності яким є сьогодні Аваков.
Друге прозріння міністра — якщо міліцію дійсно реформувати до того рівня коли призначення керівників підрозділів стане прозорим і зрозумілим територіальним громадам та іншому загалу, то пан міністр одного дня може з подивом зрозуміти, що не всі його вказівки нова поліцейська система буде виконувати і, що найбільш жахливо, не завжди ця система буде слідувати у руслі політичної сили, яку представляє міністр.
Пан Аваков, як чоловік конкретної дії, віддамо йому належне, відреагував на такі прозріння миттєво.
Залишки грузинської команди було системно відправлено у безвість (спробуйте уявити як Деканоїдзе, стоячи у стійці «струнко», бере під козирок і біжить виконувати політичні забаганки міністра… Спробували? Не вийшло? Отож бо….)
Негайно було проведено самий демократичний і прозорий конкурс на голову Нацполіції. Голову вибрала громадськість.
Таким чином було вбито купу зайців відразу:
- доведено широкій громадськості і закордонним партнерам прихильність міністра демократії у всіх її проявах
- отримано можливість у разі подальшого погіршення криміногенної ситуації розвести руками та звинуватити у всьому голову Нацполіції – він же самостійна фігура, яка обрана громадськістю – до чого тут міністр?
- отримано політичні дивіденди від поліпшення криміногенної ситуації у державі — команда голови Нацполіції, яка складається з добрих старих ментів, все ж таки злочини буде розкривати набагато краще ніж міфічні «суперкопи»
- кінцево сформовано управлінсько-командну вертикаль у МВС, вертикаль віддану міністрові особисто. При цьому всі довірені особи Авакова (Троян, Ківа і решта) лишилися у команді та при посадах.
Після цього розмови про «реформу» за інерцією продовжили, але знаючі люди лише таємниче посміхаються.
Таким чином на сьогодні у активі Авакова є:
Нічим не обмежена влада в МВС
підконтрольні легальні та напівлегальні озброєні формування («АЗОВ" і Ко)
наявність контрольованої політичної партійної надбудови у вигляді "Народного фронту"
У той же час суспільство у вигляді абсолютно різних соціальних груп, як цивільних так і силовиків повертається до очікування "твердої руки" яка зобов'язана буде для початку:
посадити, а краще застрелити при затриманні пару найбільш одіозних корупціонерів
провести вкрай необхідні у фактично військовий час декілька операцій про придушенню п'ятої колони – наприклад закрити "Інтер" і "Україну", "закрити" хоч когось з колаборантів високого рангу
відновити монополію держави на насильство
та продовжувати діяти у вказаному руслі і у подальшому.
Зрозуміло, що цілком законними методами задовольнити такі очікування суспільства неможливо.
Ці очікування та наявність структур, які готові їх втілювати у життя дозволяють з великою долею ймовірності прогнозувати можливість появи — з мовчазної згоди чи тихої радості значної частини суспільства, стомленого безвідповідальністю та гнилістю сьогоднішньої влади — полегшеної форми силової хунти.
Найбільш прийнятним часом для законного перехоплення влади напівсформованою хунтою є момент дострокових виборів.
Виборів, результати яких, з огляду на загальну ситуацію у державі, з великою долею ймовірності будуть визначатися не підрахунком ЦВК, а підрахунком кількості штиків опонентів.
Зрозуміло, що структури та конкретні особи, які будуть втілювати у життя такі дії, перш за все будуть думати про власний зиск, не забуваючи при цьому прикриватися гаслами суспільної корисності.
Наразі аргументів для стовідсоткового гарантування саме такого розвитку подій замало.
Лишається сподіватися, що нещодавня поява людей у камуфляжі у залі Верховної Ради у подальшому не виявиться точкою неповернення.
