(Б а й к а)
Віслюк з роками помудрішав,
Засвоїв грамоти ази,
Зайняв сучасну мудру нішу
І всім показує язик.
Він язиком хвоста зволожить
(Або ж умочить у сечу)
І так писати добре зможе,
Все, що до серця читачу.
Писати «мислєю по древу»
Рішив для себе сірий пан,
І творчість пристрасну дешеву
Він виливає на паркан.
Віслюк карлючить не осанну,
Розносить всіх у прах і дим,
Героїв описів поганить,
Тож мат звучить передусім.
Вола, корову, навіть лева
Паплюжить словом із хвоста,
А що паркан? Писать по древу
То, справа звична і проста.
Ніхто писаки не пізнає
(Бо пише автор уночі)
Ослячий почерк упізнають
За різким запахом сечі.
Він підпис ставить наче свято
(Псевдóнім знову вируча),
Тепер він зветься «коментатор»
У ролі правди сіяча.
Така у нього крута вдача,
Рубати правду прямо в очі,
Та видає сеча осляча
Його обрáзи позаочі.
Хто мимо йде того паркану,
Той бачить творчість ту і нині,
«Брати» висловлюють пошану
Бо рідні їм думки ослині.
А мудреці проходять мимо
(Не варте те письмо уваги)
Світ пізнається не очима –
В ума є певна перевага.
* * *
Є творчість, за якою стежать
За мудрі, зважені думки,
А є така, яку в мережах
Щоденно пишуть віслюки.
Є гласне слово, є з-за рогу,
У кого вже яка є вдача.
Є коментатори від Бога,
Є, що ослину мають вдачу.
Віталій КЛІМЧУК
