Б а й к а

Умостившись посеред гілляк

Дивну пісню розпочав співець,

Хтось по голосу впізнав, що Шпак,

Інший заперечив,  то – Скворець.

А воно горласте через край,

Верещить , озвучує всі ноти,

Спробуй-но за звуком відгадай

Суть породи того поліглота.

Є «шпаківня» в нього – гарний дім,

А за документами – «своречник»,

Як злякає птаха в небі грім

Він заводить «пісню» або «пѐсні».

Може каркати, кувать роки,

Тьохкати і навіть кукурікать,

Може, як шуліка, чи круки,

З дерева по їхньому базікать,

Приспособить голос під усіх,

А ось пісні власної нема.

Слухачам той голос як на сміх.

Пташечка співоча і…німа.

Є горлянка, голос, крила є,

Та нема належності до мови,

І життя безликість та псує,

З колоска добірного – полова. 

А в цей час лунає із небес

Дзвінкá пісня, справді солов'їна,

Сповнена незвіданих чудес

Бо велична, щира і єдина.

А Скворєц ті звуки перейме,

Хоч вони для нього трохи й дивні,

І співатиме, співатиме бігме,

Щоб залишитись у зáтишній шпаківні…

* * *

Знаємо і ми того Шпака

Що Скворцом у гіллі чепурицця,

Доля в нього вельми вже важкаБо не ладен тьохнуть «паляниця».

Віталій КЛІМЧУК