Б а й к а
Умостившись посеред гілляк
Дивну пісню розпочав співець,
Хтось по голосу впізнав, що Шпак,
Інший заперечив, то – Скворець.
А воно горласте через край,
Верещить , озвучує всі ноти,
Спробуй-но за звуком відгадай
Суть породи того поліглота.
Є «шпаківня» в нього – гарний дім,
А за документами – «своречник»,
Як злякає птаха в небі грім
Він заводить «пісню» або «пѐсні».
Може каркати, кувать роки,
Тьохкати і навіть кукурікать,
Може, як шуліка, чи круки,
З дерева по їхньому базікать,
Приспособить голос під усіх,
А ось пісні власної нема.
Слухачам той голос як на сміх.
Пташечка співоча і…німа.
Є горлянка, голос, крила є,
Та нема належності до мови,
І життя безликість та псує,
З колоска добірного – полова.
А в цей час лунає із небес
Дзвінкá пісня, справді солов'їна,
Сповнена незвіданих чудес
Бо велична, щира і єдина.
А Скворєц ті звуки перейме,
Хоч вони для нього трохи й дивні,
І співатиме, співатиме бігме,
Щоб залишитись у зáтишній шпаківні…
* * *
Знаємо і ми того Шпака
Що Скворцом у гіллі чепурицця,
Доля в нього вельми вже важкаБо не ладен тьохнуть «паляниця».
Віталій КЛІМЧУК
