Б а й к а
За кілька днів до теплої весни
Весь світ від буревію почорнів,
У небо піднялися табуни
Наляканих пернатих літунів.
І навіть ті, що вирію не знали
Залопотіли крильцями за море,
Бо все довкола страшно руйнувалось,
Від бурі віяла біда і горе.
Домашні кури, гуси і качки,
А з ними півні, індики пихаті,
Долали гори, хащі і річки
Рятуючись страшної раті.
А хто ж лишився? Далебí не всі
Гуртом шугнули ген за небокрай –
Хтось шкідників винищує в росі
Бо дбає за майбутній урожай.
Висиджують у гніздах пташенят,
(Негода не збиває з пантелику),
І так поволі все іде на лад
Без галасу й дурного крику.
Будують гнізда, стережуть майно,
Бороняться від пошесті заброд,
Бо їм, як видно все ж не все одно
Хто буде доглядати їх город.
А восени дозріють всі лани
І виростуть, змужніють пташенята,
Бо вірили у крах пітьми
І дочекалися ясного свята.
А з вирію у ріднії пенати
Примчать горласті дзьобати врожай.
І буде півень знов репетувати
Про те, що любить свій праотчий край…
* * * *
Хтось кукурікає про щирі почуття
І патріотить за державу й віру,
А перепудившись, без каяття
Враз накиває п'ятами у вирій.
Віталій КЛІМЧУК
