Б а й к а

За кілька днів до теплої весни

Весь світ від буревію почорнів,

У небо піднялися табуни

Наляканих пернатих літунів.

І навіть ті, що вирію не знали

Залопотіли крильцями за море,

Бо все довкола страшно руйнувалось,

Від бурі віяла біда і горе.

Домашні кури, гуси і качки,

А з ними півні, індики пихаті,

Долали гори, хащі і річки

Рятуючись страшної раті.

А хто ж лишився? Далебí не всі

Гуртом шугнули ген за небокрай – 

Хтось шкідників винищує в росі

Бо дбає за майбутній урожай.

Висиджують у гніздах пташенят,

(Негода не збиває з пантелику),

І так поволі все іде на лад

Без галасу й дурного крику.

Будують гнізда, стережуть майно,

Бороняться від пошесті заброд,

Бо їм, як видно все ж не все одно

Хто буде доглядати їх город.

А восени дозріють всі лани

І виростуть, змужніють пташенята,

Бо вірили у крах пітьми

І дочекалися ясного свята.

А з вирію у ріднії пенати

Примчать горласті дзьобати врожай.

І буде півень знов репетувати

Про те, що любить свій праотчий край…

* * * *

Хтось кукурікає про щирі почуття

І патріотить за державу й віру,

А перепудившись, без каяття

Враз накиває п'ятами у вирій.

Віталій КЛІМЧУК