(Рапорт)
Чолом з розмаху в землю вдарю
І даже стану на коліна,
Доповідаю государю
Про те, як жѝє Україна.
Не дай нам Бог таких сусідів –
Тривожать серце і границю,
Щоб я на троні не досидів
І врятував свою сідницю.
Та й вам не солодко у раші,
Кремлівські стіни – не броня,
Хіба молитви чує наші
Через кіріла хтось щодня?
Я – атеїст, но православний,
З кірілом є в нас розговор,
Співаєм ми друг другу славні,
Антихрист він, а я лиш вор.
Благословив кіріл походи
Моїх армійців на Волинь.
Я, як завжди, з ним ніби згоден
Киваю черепом як кінь.
Проте у нас тепер горóди,
Капуста, бульба, буряки,
А ми – селянської породи,
Нам воювати не з руки.
Сябри у плєн біжать галопом
А там нужна робоча сила.
Тож мабуть ви ідіте в ж*пу
Із преподобним тим кірілом!
А бульбу хто копати буде?
А сінокоси і жнива?
У нас сябри, нормальні люди
У них твереза голова.
Коли уборочну завершим,
Тоді на зиму йдем в атаку,
Я сам, на тракторі, як вершник
Подам сигнал (як свиснуть раки).
Ти ж знаєш, царю, там – бандери
Чекають кріпаків-рабів,
Забули як в еСеСеСеРі
Ми спопеляли буржуїв.
Послав би Колю, свого сина
Нехай би орден заробив,
Та от, боюся «джавеліна»
І свіжих струганих гробів.
УПА зніме із тіла стружку
Бо там – колиска вояків,
За упокой підняти кружку
Там ладні всі за москалів.
Кума у мене із Волині,
(Ми якось зналися у Бресті)
У неї очі такі сині
А в мене карі і безчесні…
Знімаю я штани з лампасом,
На цвях припну свою фуражку.
Я на чуже, звичайно, ласий,
Та на душі тривожно й важко.
І не пробачить мені Коля
Що я, ось так, чомусь зненацька
Не передав йому престола,
Неначе вітчим а не «бацька»…
У мене тут особий вимір
Між словом, ділом і думками.
Воюй з сусідами, владімір,
А ми, якось, між крапельками…
* * *
Заадресовую конверта.
Адреса: раша, до кремля.
Печатка. Підпис. Все відверто.
Ідемо курсом корабля.
Віталій КЛІМЧУК
