Фото ілюстративні. Вибачте за використання не зовсім адекватної символіки
Перед війною і проводив тренінги із Національно-патріотичного виховання. Найважливішою для мене була спроба працювати із символами. І тим, як символ відобрадається у поведінці.
Дивіться: є дві дати, 8 та 9 травня. Дві знаменних дати (кращого відповідника не підібрав). Умовно, все населення нашої країни можа поділити на дві великі категорії: ті, що відзначають 8 та ті, що відзначають 9 травня.
«Як ви відзначаєте 9 травня?-» Питав я у підлітків.
Шашлик, природа, свято, перемога, загалом радянськів символи. Загалом позитивне ставлення із святковим столом. іноді, нотками горя (не обов*язково).
«Як ви відзначаєте 8 травня?-» Питав я у іншої категорії?
Маки, ніколи знову, трагедія, немає правих та винуватих, Сталін — вбивця, кров війна. Ти про що, яке свято? Загалом ставлення як до трагедії.
І, дивіться. Маємо, фактично одну історичну подію. Але зовсім різну історію. Війна перетворилась для одних на трагічну подію. А для інших у загалом переможну подію, хоч і з присмаком смерті.
Трагедія чи перемога? Горе чи радість-шашлики? Бажання уникати чи повторити?
Два різних ставлення перетворюються у два різних контекста (спеції) які додаються «присмак» в цю подію.
Чи будуть ці дві категорії відрізнятись по поведінці? Можливо, хоча і не обов*язково. Але коли вони потраплять у коло однодумців, ця ймовірність починає посилюватись. І врешті-решт виливається у певну стратегію, довготривалу поведінку.
Тому окремо мова чи література, чи пам*ятник, чи свято — не важливі, коли вони вирвані із контексту. Вони стають важливі, коли стають частиною культурного простору, в який заглиблена людина.
Бо культурний простір задає відношення до подій. А відношення до подій вказує , що «погано» та «добре». А «погано» чи «добре» в свою чергу задає структуру дій конкретної людини в соціумі.
І за деякий час ми маємо певний соціум, схильний до......
рашизму, чи жертовної поведінки, чи побутової корупції чи віри в спасителя-гетьмана.
