СТУПОР, якщо ви з ним стикаєтесь, відчувається як дамба, яка відділяє Вас від Ваших емоцій.
Прочитавши про Маріуполь, я, ніби, втратив здатність відчувати. Емоції відійшли осторонь, разом з думками, здатністю концентруватись та думати.
Немає гніву чи злості, бо їм не вистачає місця. Немає страху, бо мій страх ніщо у порівнянні зі страхом, який відчували люди у Маріку. Немає навіть побажань смерті тим, хто прийшов вбивати на нашу землю. Воно все було десь раніше, коли ще були відчуття.
Цей ступор, цей блок, насправді рятує. Можна сидіти, не торкаючись своїх відчуттів, не вступаючи з ними у контакт. Просто сидіти, залишивши емоції десь осторонь.
Бо якщо зламати ту дамбу, виникає враження, що з тіла витечуть всі відчуття та почуття. Розум ніби знає, що їх вже нема, вони мені не належать. Вони як тепла, поки що, вода у ванні. Але вона вже холодніє і за пару хвилин вся піде, витече у каналізацію.
Іноді рятує час. Із часом стане легше.
Когось врятує молитва чи щира розмова з Богом.
Когось витягне назовні бажання помститися, стерти з Землі країну-фейк.
Хтось захоче врятувати тих, кого можна врятувати. Захистити тих, кого можна захистити.
Можливо, вам допоможе ваша дитина чи кицька, яка сяде на руки та почне голосно муркати, вимагаючи свою порцію корму на ніч.
Щоб вийти зі ступору Вам доведеться шукати свою думку. Свою Парасольку, яка буде здатна підняти, висмикнути Вас із цього сірого становища.
Мені допомагає писанина. А ще спроба дуже точно знайти метафору того, що відбувається в тілі та з моїм тілом. Хвилин 20 я намагався уявити собі, що я відчуваю. І цей блок, описаний на початку, почав поступово танути.
Відчуття можуть виходити з мене та повертатись в моє тіло. Виникають плани на завтра та здатність вибрати час, коли треба прокинутись і працювати. Поветається відчуття того, що я ще живий. І дуже сердитий.
Легкої дороги Вам, ті хто не повернеться з Маріка, Харкова, Сум, Черніговської області та інших міст та містечок. Хай божі ваги будуть на вашому боці.
