Із початком війни Олексій Арестович став локальним українським феноменом. Він рятував людей від сказу в перші дні війни. Залишається чи не ключовим джерелом інформації щодо війни для великої частини населення. І викликає неабиякий душевний біль у іншої.

 

О в чому ж феномен Арестовича?

Перше. Він створює ефект «свого парня». Брифінг Ірини Верещук чи Михайла Подоляка – це, насамперед, спіч чиновника. Суха, офіційна, лаконічна, безбарвна інформація. Арестович розмовляє інакше, ніби приятель. Розмовна мова, прості вирази, кухонний (злегка неофіційний стиль), людські слова та емоції. Слухаючи його, ми вимикаємо традиційні інформаційні фільтри, потрібні для спілкування із чиновником.  

Друге. Талант та харизма. Давайте визнаємо, він має певний талант. Він вміє розмовляти так, щоб це подобалось людям. Так, дається в знаки акторська майстерність, здатність керувати голосом, інтонувати та наголошувати.  Певною мірою, він той самий Зеленський, медійна та зацікавлююча особа, що вміє привертати увагу.

Третє. Він опинився в потрібному місці в потрібний час. Є люди, здатні робити його справу краще. Але вони віддалені від влади. Є люди, що краще орієнтується в інформації, але вони не такі медійні. У Арестовича співпали обидві якості. Це ознака везіння та грамотної роботи над своєю кар*єрою.

Третє з половиною. МОЖЛИВО, він має військову чи розвідувальну підготовку. Мені складно це точно підтвердити чи спростувати. Якщо ТАК, то це однозначно грає на нього. Якщо НІ, то він встиг непогано набрати досвіду за останній час.  

Четверте. У нього чітко відстежується технологія. Так, там точно є психологічна підготовка, психологічні методи та наголоси. Це дає  серйозну фору у порівнянні з іншими прес-офіцерами влади

 

ЧОМУ АРЕСТОВИЧ СПРАЦЮВАВ?

Давайте згадаємо перші дні чи тижні війни. Було два ключових питання: Що відбувається? та Що робити? Більшість людей бігали колами, намагаючись відповісти собі. Хтось записався у тероборону, хтось виїхав, хтось поміняв бакси та купив консерви. Населення буквально накривало відчуття розгубленості та хаосу. Коли інформації не було, вони була суперечлива.

У психології таку позицію іноді називають Дитячою. Кожен із вас має такий досвід. Коли ми були маленькими, бували ситуації, коли гівно вже сталось, а що робити невідомо. Не маючи життєвого досвіду чи ресурсів ми часто зупинялись, щоб знайти свій спосіб реакції. Ми чекали батьків, які прийдуть та скажуть: «Не хвилюйся, все буде добре, я знаю, що робити». ДИТИНА очікує, вимагає БАТЬКА. Великого, розумного, спокійного, теплого. Який прийде і разом вирішить всі проблеми. Арестович став колективним батьком. Він доносив інформацію та говорив: «Буде Добре».

Ми повірили та заспокоїлися. Його «Два тижні», спокійний, теплий, стабілізуючий голос, відновлював відчуття рівноваги у моторошному новому світі.

 

Пройшло декілька тижнів. Пройшло «ДВА ТИЖНІ» і очікуваних змін не відбулось. Війна стала іншою. Війна стала більш зрозумілою та передбачуваною для цивільних. Ми поступово адаптуємось, ми зрозуміли зони ризику та зони небезпеки. Але війна не закінчена, як ми про це мріяли. Фарш вже не стане м*ясом. И вже не можемо просто «виключити» війну та наші внутрішні психічні стани.

Ми очікуємо, що закінчення війни та «ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ» означає, що «ВСЕ БУДЕ ЯК ДО ВІЙНИ». Нажаль, не буде. Тому його прогнози про «ДВА ТИЖНІ» не повертають нас у стан: «МИР ДО ВІЙНИ». Отже, його ВСЕ буде добре не приходить. І у частини населення виникає проста думка: «АРЕСТОВИЧ- БРЕХУН». Пообіцяв і не зробив.

Ті, хто активно війшов у роботу, хто знайшов надійні джерела інформації, хто вийшов із позиції ДИТИНИ, кому не потрібен БАТЬКО, щоб повернутись до життя. Вони побачили у Арестовичі того, ким він, на мою думку, є: суміш гарного актора та Олега Винника.

АПД. Попросили зробити ремарку. Модель ДИТИНА-ДОРОСЛИЙ-БАТЬКО (батьківська позиція) була запропоновано відомим психологом Е.Берном. Згідно цієї моделі, кожна людина може перебувати у всіх трьох позиціях. Іноді виходити у дитячу позиції та потребувати підтримки, іноді в позицію батьківську та брати на себе відповідальність за інших. Іноді в дорослу, та вибирати свій рівень відповідальності та ставлення до іншого. 

Логічним є зіна позицій під ситуацію без втрати дієздатності. Тимчасовий перехід не слід вважати «помилкою» чи «хворобою».

Людина може бути схильна до окремої позиції. Так, постійне очікування «чарівника у блакитному гелікоптері», який безкоштовно покаже кіно чи президента, який повинен приїхати та вирішити всі проблем, якраз может бути ознакою загалом ДИТЯЧОЇ позиції. 

Гармонійним, на мою думку, можна вважати інший варіант. Сприймати «Арестовича» як одне із джерел, сумніватись, коли його позиція виглядає сумнівною, шукати інші варіанти та інших аналітиків. Суто, щоб не застрягати на цьому.

 

Мені особисто Арестович не подобається, бо певні його нарративи / повідомлення наштовхують мене на думки про маніпулятивність його позиції. Але зараз, певній частині населення потрібен БАТЬКО, щоб відчувати тепло та турботу про себе. Він став колективним психологом, заспокоїв країну у складний період.

Сподіваюсь, окрім Арестовича у влади з*являться ще й інші спікери, більш пристосовані для інших аудиторій.

 

І наостанок.

 

Для бажаючих, буде проведений семінар на цю тему . Для реєстрації потрібні ім*я та електронна пошта, які можна внести тут: https://forms.gle/zNktADptcWMqNsXH8 

 

Якщо раптом стаття здалась корисною.

Ви можете подякувати авторові грошима. Навіть 1 перерахована гривня допоможе відчути, що варто писати такі статті.  4441 1144 2690 1334

Буду дуже вдячний.