Війна стала у моїй свідомості великим чорним деревом. Із першими днями вона сприймалась як величезне чорне марево, громіздке, захоплююче, розтягнуте над моїм світом. Мої відчуття….. Комахи, маленької, нікчемної, нездатної зрозуміти, осягнути, взяти під контроль чи якось нормально жити у тіні цього смертельного великана. Вона захоплювала і застилала собою весь горизонт. Заважала думати, працювати, жити.
Зараз, останні дні, щось почало змінюватись і лише тепер я можу усвідомлено писати про зміну. Війна перестала маячити на моєму мисленнєвому горизонті. Вона зникла як цілісний образ, як величезна фігура та розсипалась на купу маленьких історій.
Є люди, які потребують допомоги, і я намагаюсь їм допомагати.
Є гроші, які треба збирати, і збираю, коли є можливість.
Є трагедії чи жахливі історії. І я намагаюсь знайомитись, або вимикати свою увагу, не вміючи стримати біль.
Є обережні думки про майбутнє у моїх друзів, які намагаються припинити реагувати і починати думати наперед.
Є військові новини, які зараз стали фоном і перестали бути єдиним, що мене цікавило місяцями.
Є питання вечері чи сніданків, якихось дрібних негараздів, які можуть вчинити коти чи діти.
Є сирени, які заважають чи бісять.
Все це залишилось у моєму житті. І як реальність, і як частина великого чорного образу.
Немає відчуття мураховості, ступору перед розміром горя. Є купа страшних, але осяжних задач чи проектів. Які можна спробувати вирішити, або залишити професіоналам. Війна стала чимось, із чим будуть поратись профі, бо я вірю в ЗСУ. А якщо я вірю в ЗСУ, беззастережно, то я вірю, що в мій дім війна не прийде (хоча це трохи по-дитячому).
Війна стала маленькою. Як би не дивно було це усвідомлювати. Дивне відчуття і все ще треба упевнитись у тому, що я нормальний, і що так можна жити.
Ви можете підтримати автора. Навіть 1 перерахована гривня допомагає писати такі статті.
4441 1144 2690 1334
Дуже вдячний.
