Сьогдні на календарі останній день спекотного, у всіх відношеннях, літа 2019 року....Літа, яке пішло до сторінок історії Києва та України, як пора змін та важливих дат.
Для мене, це друге літо на Поштовій площі, де під палаючим сонцем, в мороз, дощ та вітер, незважаючи ні на що, несе другий рік свою варту ініціативна група киян, відома як #МузейНаПоштовій. Також для мене честь бути одним з ініціаторів одного з тривалих громадських протестів, якій має на меті створення, відновлення та наведення ладу в питаннях пов'язаних з регулюванням містобудівної діяльності, збереженням, охороною та використанням культурної спадщини та інших важливих питань, які є складовою та невід'ємною частиною забезпечення національної безпеки України. Рік та два місяці кияни щодня, без відпусток та вихідних працюють, інформують, створюють. Ініційовано та проведено перший у історії конкурс,ініційований не державою, на кращу концепцію використання території Поштової площі «Річкова Брама Тисячолітнього Києва».
Для мене,як ініціатора та автора ідеї конкурсу, це був іспит на все одразу і я щиро вдячний своїм друзям,
а це Ольга Рутковська, Сергій Мельниченко, Петро Михайленко, Маруся Шиліна, Костянтин Мішуков, Денис Токарев,Олександр Алфьоров, Тетяна Родькіна,Ярослав Ємельяненко,Мар'яна Томин та багато інших, які підтримали та пройшли весь шлях поряд, як би складно не було. Без них не було би нічого. Постійне інформування, супровід киян до рештків пам'ятки,
проведення виставок та концертів,
робота з документацією та вміння тримати удар, і це далеко не все, що вміютьЛюди Поштової та ще багато чого, чому їм довелося навчитися за цей час.
Щодня спостерігаючи за людьми, неможливо не побачити, як змінює їх Поштова, як розвиває людину прагнення врятувати те, що ми повинні передати нащадкам. Я пам'ятаю декого рік тому та бачу, як зросли ці люди сьогодні. В них з'явилась опора, вони мають стовбур і їх вже неможливо зламати. Однією з таких є наймолодша учасниця акції, Тетяна Родькіна, яка з'явилась на площі дитиною та за рік стала впевненою в собі жінкою, хоча сама це не помічає. Є інші приклади але всі перетвореня можна називати просто, розуміння національної ідеї та власної приналежності до великої нації. Це саме те, що формує нашу свідомість, свідомість Громадянина, а не мешканця.
Разом з тим є люди, які зрадили самі себе, які не зрозуміли, що будь яка брехня та імітація діяльності несумісні з тим, що відбувається на Поштовій. Що це важка, щоденна робота на результат, що це відповідальність не тільки за власні дії, а навіть за дії тих хто поряд. Я розумію, що такі іспити, як Поштова витримують не всі, але з будь якої ситуації можна вийти гідно, зберегти обличчя та лишитися людиною, чесно визнавши, що немає сил та можливості витримати все, що відбувається. На щастя, таких одиниці, але є інші, які визнають помилки та повертаються до спільної роботи. Це я про Ганну Гончаренко,яка знайшла сили та вже в іншому, більш партнерському варіанті, але все ж таки співпрацюємо. Напевно у всього свій час.
Основна команда МузеюНаПоштовій рухається вперед та готує багато сюрпризів для киян та гостей міста. Ця осінь буде особливою, я в цьому впевнений.
