Я, як і багато (деколи складається враження, що більшість) тернополян, народився за межами цього Міста. Взагалі, корінний тернополянин в 3-4 поколінні явище рідкісне. :)
Так от, «приїжджим» складніше від народжених тут поріднитись з цим Містом. В нас вже є «мала батьківщина», яку кожна психічно здорова людина любить і відбиток якої несе в собі все життя. Нам потрібен час, люди, події та враження, щоб полюбити це Місто. Причому все це має бути дуже особистим.
Тільки тоді Тернопіль стає рідним. Починає вирізнятись серед сотень інших міст. Ти починаєш бачити ті риси, які роблять його особливим і значимим для тебе. І це не озеро чи Катедра, які показують заїжджим туристам. Зазвичай це непримітні для стороннього ока речі.
Ось звичайний маленький скверик, а в ньому розпочалось перше побачення з майбутньою дружиною. В цій нічим непримітній будівлі народились діти. Другий поверх, четверте вікно зліва — старша, і з іншого боку, вікно біля пожежної драбини – молодша. А на цій лавочці, в тихому дворі, студентом відсвяткував свій перший день народження в цьому Місті, з людьми, які на все життя стали друзями.
Тернопіль об'єднує не тільки своїх жителів. Напевно кожен мешканець області, виїжджаючи за межі краю, на питання «ти звідки?», видає найкоротший і зрозумілий ідентифікатор: «з Тернополя». І навіть далеко за кордоном країни, якщо хтось цікавиться нами трохи більше за дозу стандартної ввічливості, ми після обов'язкового "from Ukraine", додаємо "from Ternopil".
З Днем Міста, Тернопіль!
