Перефразовуючи старину Вольтера на злобу дня, скажу: я не поділяю вашого вибору, але мені доведеться з ним жити (як мінімум найближчих кілька років). І я тут не проте, що більшість вирішує за меншість. Найприкріше те, що в результатом вибору може стати не вибір як такий, а його ілюзія.
Ось вам класичний приклад ілюзії вибору: батьки пропонують дитині вибрати між миттям посуду і прибиранням кімнати. Створюється ілюзія влади над ситуацією, свободи, дорослості і власної значущості. Тільки в обох випадках ти робиш хатню роботу, а не гуляєш на вулиці з друзями.
Народовладдя і демократія по-великому рахунку взагалі річ фіктивна. Ми можемо скільки завгодно тішити себе думкою про значимість власного вибору. Але зверніть увагу, ми завжди обираємо виключно із запропонованих варіантів.
В поточній ситуації – це перелік прізвищ у бюлетені.
Але це ще півбіди. Наша багата політична фауна дає можливість знайти кандидата «до душі». Проблема в тому, що нам наперед визначають хто буде в переможцях (вийде в другий тур). І по-суті вся полеміка вже тепер починає зводитись до питання за кого ти з двох-трьох кандидатів, із незатійливої формули Зе+(Пе-Ю). А саму думку про голос за когось іншого, переводять в ранг «не серйозних», «марнування голосу» і т.д.
Давайте звірятись не на рейтинги – думку знеособлених громадян, від імені яких так легко говорити потрібні речі.
Давайте робити вибір, а не його ілюзію.
