Визнання Росією «ЛДНР» не вирішує її стратегічного завдання – досягнути військової та політичної капітуляції Києва. Україна, як виклик Путіну та його режиму, все ще існує. Наша обороноздатність посилюється, армія все ще має оборонний потенціал. Уявні «загрози», про якій говорив російський узурпатор, нікуди не поділися. А отже варто очікувати нової ескалації. Зараз пропоную розглянути кілька тез в якості проміжних підсумків.
ЩО МИ ОТРИМАЛИ ВІД «ВИЗНАННЯ»?
1) Повернення окупованих територій відкладається до якісних геополітичних змін у світі. Скільки потрібно часу? Невідомо. Інколи ці зміни приходять швидко, інколи потрібно десятки років. Відмовлятися від територій та людей неможна. Але потрібно для себе сказати, що це буде не завтра. Це віддалена перспектива.
2) Доля Мінського процесу. Для України та світу очевидно, що Росія в односторонньому порядку вийшла з Мінського процесу. Це повинне призвезти до припинення роботи Тристоронньої контактної групи та втрати чинності Мінських паперів з їх політичним кейсом, які наче Домоклів меч висіли над українською державністю.
Немає сенсу говорити про конституційний статус ОРДЛО, амністії бойовиків, перехідні адміністрації тощо, коли Росія вже «визнала» ці утворення. Загроза «боснієзації» України поки усувається.
Саме цей сценарій був критично небезпечним для нас. Варити Україну на помірному вогні, вести ескалацію «в довгу», грати на підвищення ставок, розхитувати за допомогою «п'ятої колони» та «корисних ідіотів» політичну ситуацію, влаштовувати акти саботажу та диверсії... І в якийсь момент українські виборці сказали б, що вони обирають «принизливий мир», а не «жах без кінця». У цьому сценарії найбільш слабким місцем були «миротворці» в оточенні Зеленського, які штовхали президента до компромісів з Путіним. На щастя, цього не буде. Це питання закрите.
3) Росія формально не визнає втрату чинності Мінських домовленостей. А отже буде наголошувати, що деескалація ситуації навколо України можлива шляхом втілення «духу Мінська-2»: прямих переговорів Києва з Донецьком/Луганськом: про припинення вогню, питання функціонування переходів, «демаркації кордону», налагодження співіснування. Не хочете переговорів? Росіяни можуть влаштувати ескалацію зі спробою «відновити територіальну цілісність» «ЛНДНР». Наприклад, такий собі «віце-спікер парламенту ЛНР» Денис Мирошниченко вже «закликав владу України відвести війська до кордонів Луганської області, у протилежному випадку будуть прийняті заходи...»
4) Спільна оборона РФ та «ЛДНР», вказана в указах Путіна, передбачає легалізацію перебування російської армії в ОРДЛО. Зіткнення між ЗСУ та військами РФ розглядатиметься Кремлем як той самий "casus belli" для великого вторгнення. Російські війська вийдуть на лінію розмежування або навіть почнуть тиск на ЗСУ, захоплення плацдармів, паралельно буде імітуватися висадка десанту на морі, існує загроза завдання ударів по інфраструктурних об'єктах тощо.
5) «Визнання» «ЛДНР» може не означає «фіксації кордону» як це є в Криму чи в Грузії. Суперечка про «кордони», про «правову основу» не мають жодної вартості. Путін чітко заявив, що не визнає кордонів після розпаду СРСР. Він спокійно може визнати «кордонами» лнріі по Вінницьку область. Це не має значення. Важлива наша здатність захистити те що маємо.
6) Росія вимагатиме нової рамки для переговорів із Заходом (читай США) з питань стратегічної стабільності. Зустрічі на найвищому рівні продовжаться. З Путіним будуть зустрічатися та домовлятися. Захід залишає для себе «простір для дипломатії».
7) Санкції. Це не буде так беззубо як в 2008 чи 2014, але й не матиме руйнівного ефекту для Росії. Експерти пишуть, що з великою ймовірністю в Конгресі США буде ухвалено новий закон про санкції. Швидше за все, це буде новий текст на міжпартійній основі. За основу візьмуть текст Менендеса, Ріша чи Рубіо. Адміністрація введе санкції раніше за Конгрес. Байден вже підписав перший указ про санкції. Великобританія внесла поправки до свого механізму 2019 р. Йтиметься про його застосування. ЄС також заготував свої варіанти. Рішення Ради ЄС та новий регламент – справа техніки.
Інтенсивність санкцій залежатиме від ситуації на лінії зіткнення та військової складової. У разі фіксації кордону «ЛДНР» на нинішній лінії зіткнення без боїв санкції можуть бути відносно помірними. На початковому етапі йтиметься про блокування офіційних осіб. У разі початку боїв, відтиснення ЗСУ до адміністративних кордонів Донецької та Луганської областей, буде використано значно ширший пакет, відображений у проектах Конгресу: блокування російських банків або закриття їх коррахунків у банках США, блокування великих бізнесменів, поетапні блокування компаній видобувного сектора, заборона придбання російського боргу на вторинному ринку, заморозка «Північного потоку — 2» тощо.
Санкції працюють в довгу – це не короткотерміновий результат, який буде «на завтра». Їх ефект Росія вже відчуває у високих технологіях, нафто-, газовидобуванні, це позначається на зниженні добутку газу та нафти, що видно по опосередкованим показникам. Цінова кон'юнктура поки що на їхньому боці – Росія достатньо заробила на коливанні цін на газ та нафту, але кожен ресурс має кінцевий вимір і так чи інакше Росія капсулюється у своєму технологічному відставанні від Заходу. Їхніх внутрішніх ресурсів для подолання цього відставання недостатньо – потрібен обмін технологіями, а його немає. А це, у підсумку, шкодить фондовим індексам російських компаній.
8) Росія визнала де-факто себе відповідальною за окуповані території. Соціалка і все ось це – тепер їх відповідальність та навантаження на їх бюджет.
9) Китай навряд чи підтримає російський крок. Швидше він утримається від різких висловлювань. Залучатися до російської конфронтації із Заходом у Пекіні не будуть. Вона об'єктивно вигідна Китаю, відволікає сили та увагу США на європейський театр.
10) Україна може сподіватися на ще більше посилення військово-технічної співпраці із Заходом. І тут в пригоді можуть стати альянс з Польщею, Великобританією та частково Данією, присутність кораблів союзників у Чорному морі, підвищення інтенсифікації співпраці з НАТО, повернення інструкторів тощо. Хоча тут не точно...
11) Кулеба заявив у Мюнхені, що наразі є сприятлива можливість надати Україні перспективу європейського членства як інструмент протидії російській загрозі і певний позитивний меседж для українського суспільства.
Тим паче, що у Європі змінилися акценти – той же Боррель вже говорить не про українську, а про «російську кризу», спровоковану Росією в України. І ця зміна риторики є певним маркером для всього ЄС.
До чого варто готуватися?
- До гібридного режиму безпеки. Ходили чутки про воєнний стан, проте це мало ймовірно. Можлива надзвичайна ситуація з підвищеними обмеженнями, комендантською годиною в прифронтовій зоні тощо. В разі спроби російських окупантів розширити території «ЛДНР» – введення воєнного стану.
- До заходів антитерористичної безпеки. Є велика загроза терористичних актів на підконтрольній частині території України. Потрібно посилити роботу контррозвідувальних органів. Маємо сприятливу нагоду і для зачистки «п'ятої колони».
- Енергетичної кризи, яка у часі збігається з загостренням ситуації на фронті і до якого можуть призвести недолугі дії української влади, у першу чергу, Міністерства енергетики.
- На Банковій все ще є люди, які хотіли б замиритися з Росією і знайти з нею точку компромісу, навіть за таких умов. Тому варто слідкувати за руками переговорників від України, аби не були підписані документи, які завдадуть нам поразку у стратегічній перспективі.
- Ніхто не знімає ризику вторгнення, намагання пробити сухопутний коридор до Криму чи провокації на білоруському кордоні – тобто включно з усіма сценаріями, що озвучувалися західними партнерами.
Про те що потрібно робити далі, напишу чи скажу окремо. Що зараз зовсім непотрібно, так це патріотичний пафос. Варто зважити усі ризики. Зокрема, припинити внутрішні політичні чвари та відкинути з'ясування стосунків.
Настав час усвідомленної співпраці опонентів. Ми маємо унікальний шанс видихнути «мінськ» і почати творити своє майбутнє.
