Польські фермери, які з 9 лютого відновили часткову блокаду кордону з Україною, запланували на 20 лютого повну блокаду. У Вроцлаві заявлений як мирний протест фермерів вилився в агресивну акцію з використанням яєць, фаєрів та фарби. Віце-прем'єр України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина запевняє, що офіційний Київ намагається знайти вирішення проблеми. І наголошує, що економічного у цих протестів мало. У вечірньому зверненні 15 лютого президент Володимир Зеленський наголосив на важливості разом із Польщею знайти вихід із ситуації. А також закликав визначити спільне ставлення, зокрема, до імпорту російського зерна та іншого імпорту з РФ на територію країн Європи, щоб захистити наші суспільства та, зокрема, фермерів – і українських, і польських. Що і чому відбувається зараз на українсько-польському кордоні? Які важелі впливу на ситуацію? Що робити, щоб вирішити конфлікт?
Питання ширшої рамки, ніж претензії польських фермерів до українського експорту директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, політичний аналітик Віталій КУЛИК акцентує, що у ситуації з блокуванням польськими фермерами українського кордону є одразу три складові.
Першою є політичні ігри всередині самої Польщі.
«У тому числі в нинішній правлячій коаліції (“Громадянська коаліція», від якої став прем'єром Дональд Туск, «Третій шлях» (альянс «Польщі 2050» та Польської селянської партії) та «Ліві»). Деякі сили намагаються розігрувати там внутрішні карти, використовуючи фермерські бунти як інструмент для зведення рахунків з опонентами. І для тиску, – пояснює експерт. – На цьому також спекулює опозиція (“Право та справедливість"), яка ще нещодавно була владою. Підриваючи цим позиції правлячої коаліції. Свій капітал заробляє і ультраправа партія "Конфедерація", відома антиукраїнською/проросійською позицією, що потрапила у владу (щоправда, з малим відсотком, не прийнята до коаліції)".
За словами експерта, фермерські ініціативи, які зараз здійснюють блокаду, переважно підігріваються саме конфедератами. Але вплив на них мають і опозиція, і нинішня польська влада.
"Інструменти для вирішення проблеми офіційна Варшава має. Але там цього або не хочуть, або не можуть — через, наприклад, протиріччя всередині правлячої команди", – зазначає Віталій Кулик.
Друга складова, за його словами, полягає в тому, що ми надто захопилися образом Польщі як надійного союзника та партнера, забуваючи, що ми маємо протиріччя інтересів. У тому числі в аграрній сфері.
"Поляки дорікають Україні, що у нас тут засилля латифундистів (землеволодіння, яке займає велику площу, аграрні корпорації). Конкурувати із якими дрібні фермери (основа аграрного бізнесу країн ЄС) не можуть. Так, в Україні є великі аграрні компанії. І на піку свого розвитку, 2013 року, 115 таких великих компаній обробляли 6 млн га. Але за останнє десятиліття в Україні спостерігається зворотна тенденція. Відбувається деконсолідація земель. Особливо на фоні бойових дій. Фермери забирають свої паї назад. І на даний момент у нас величезна маса аграрних мікропідприємств – 75 тисяч! Це на 90% мікровиробництва. Нині мікрофермери, сільські приватні господарства дають 41% усієї продукції. А аграрні компанії – 23%. Так, латифундії домінують в експорті, але у загальній структурі українського сільського господарства більше саме мікроферм", – наголошує експерт.
Другий закид із боку поляків – наша продукція не відповідає європейським стандартам. "Нічого подібного! Без сертифікації (яка відбувається через компанії, які знаходяться фактично в ручному управлінні ЄС), ми не можемо нічого вивезти на європейський ринок, – акцентує Віталій Кулик. – Основні агропостачання України до Польщі – це макуха (шрот соняшника, який використовується як живильний корм для відгодівлі великої рогатої худоби та інших сільськогосподарських тварин – прим. ред.). Те, що треба самим місцевим фермерам. І що ми продаємо їм за непрямими цінами. Менш ніж половина експорту нашого зерна через польський кордон десь осідає. З 2,7 млн. тонн – лише близько 700 тисяч. Решта йде транзитом".
Постійно точаться розмови, що якщо Україна повноцінно зайде на європейський ринок, це вб'є сільське господарство тієї ж Польщі.
"Щодо "вб'є" – не знаю, але конкуренцію точно створить. У нас з урахуванням окупованих територій 41 млн. га сільгоспземель. Чверть усієї сукупної площі орної землі Європи – знаходиться в Україні. І, щоб просувати бачення нашої країни у контексті майбутнього членства ЄС, загальної концепції сільського господарства – необхідно шукати якесь спільне рішення", – упевнений Віталій Кулик.
Поки що ми, з урахуванням війни, наполягаємо на необхідності деяких ексклюзивних прав на експорт (транзит, квоти). Але не пропонуємо наше бачення майбутнього сільського господарства ЄС, коли ми станемо його частиною, наголошує експерт.
"Звичайно, тут буде протидія. Але малювати таку картинку майбутнього потрібно вже зараз з огляду на всі нюанси – вважає він. – Між Україною та Польщею (а також низкою інших країн) є фундаментальні аграрні протиріччя. І тут, по-доброму, варто було б втрутитися Брюсселю. Стати медіатором. Посадити сторони за стіл переговорів, виробити якесь рішення, яке плюс-мінус влаштувало б усіх. Інакше градус напруги підвищуватиметься. Блокування українського експорту пошириться вже не лише на Польщу, а й на низку наших інших західних сусідів. Залишиться лише морський шлях, де є небезпека ударів із боку РФ".
Третя складова – загалом у ЄС зараз відбувається перегляд сільськогосподарської політики.
"Фермери потужно бунтують у Франції, Іспанії, Німеччині. Вони незадоволені субсидіями, квотами, стандартами, які висуває ЄС. Це вказує на розбалансування єдиного сільського господарства Євросоюзу (яке і так трималося в загальних рамках завдяки субсидіям та дотаціям, що скорочуються у зв'язку з бюджетним дефіцитом та кризами в економіках). Тож тут питання ширшої межі, ніж претензії польських фермерів до українського експорту. І лише у цій загальній рамці можна вирішити хоча б частину протиріч. Виключно на двосторонньому рівні це зробити, швидше за все, не вдасться", – резюмує Віталій Кулик.
