День незалежності на початку 1990х рр був для мене справді святом. В ті роки моє покоління відчувало себе дотичним до появи нової державності, причетним до іі становлення.
З часом, з так званою «розбудовою держави», посилилося відчутия відчуженості від цієї «держави», як бюрократичного апарату. Ми (не всі) усвідомили різницю між держава та країна.
Ми зрозуміли, що держава може мати антинародний чи антинаціональний характер.
Натомість бюрократія виголошувала символи причетності людей до держави. Офіціоз та штучність свята, особливо в деякі роки правління Кучми, Ющенка, Януковича чи Порошенка примушувала іхати з Києва і не брати участь в цьому «святі» лубочних вистав, псевдопарадів та шашликів.
А ось цього річний День Незалежності знову набув смаку, який я пам'ятаю з початку 1990х.
Справжній, цінний для мене особисто, рідний. Мій День Незалежності моєї України. Інше проживання.
Велика подяка за це воїнам та волонтерам, які тримають сьогодні небо.
Живе неофіціозне свято мільйонів. Бо переважна більшість українців співвіднесла себе з країною, відчула спільність історичної долі. Отже і День Незалежності отримав нове прочитання.
Зі святом вас! Слава Украіні!
