«Ми готові за рахунок коштів обласного бюджету оздоровлювати дітей, які проживають на непідконтрольних (Україна) територіях», — про це нещодавно заявив керівник Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Юрій Гарбуз в Старобільську.
Це досить смілива заява губернатора актуалізує цілий комплекс питань, пов'язаних з просування українських інтересів на окупованих територіях несиловими методами. Йдеться про те, який «кейс» політики «м'якої сили» готова представити українська влада, для того, щоб працювати з людьми по той бік розмежувальної лінії на Луганщині?
Створити механізми залучення
Згідно з визначенням американського політолога Джозефа Ная, «м'яка сила» — це здатність домагатися бажаних результатів на основі добровільної участі, симпатії і привабливості, на відміну від «жорсткої сили», яка має на увазі примус.
В умовах «ні миру, ні війни», в якому живе зараз весь Донбас і Луганська область зокрема, «м'яка сила» є тим інструментом, який реально рятує життя і лікує рани.
Мова йде не про фінансування соціальних витрат російської окупації на Луганщині.
В першу чергу місцева влада прагне вибудувати довірчі відносини з людьми, які опинилися в скрутному становищі.
З кожним днем, по той бік фронту, до багатьох людей починає доходити, що майбутнього у ОРДЛО немає і бути не може. Люди починають шукати можливість вирішити свої побутові питання, влаштувати дітей в українські школи або ВНЗ, відправити на оздоровлення в українські дитячі табори відпочинку, шукають можливості працевлаштування на підконтрольній Києву території і т.п .. Потік зацікавлених у вирішенні таких питань стає все більшим.
Так. Більшість цих людей не можна вважати цілком лояльними до Києва. Але в так званій «ЛНР» немає жодної перспективи. Ця територія не потрібна Кремлю, утримувати її росіяни не довго не збираються. Людям доводиться пристосовуватися і якось вижити далі.
Наступає отрезвління навіть у тих громадян, які піддалися на російську пропаганду та повірили ватажкам сепаратистів. З такими людьми варто працювати.
Голова Луганської ОДА Юрій Гарбуз запропонував розгорнути в прифронтовій зоні систему надання допомоги не тільки тимчасово переміщеним особам (переселенцям), але і тим, хто хоче залишатися в українській системі соціального забезпечення, хто став лояльним (нехай навіть вимушено) до України.
Так, випускники, які пройшли незалежне оцінювання, отримали свідоцтво або атестат державного зразка, можуть продовжити освіту в вузах Луганщини або отримати робочу професію в професійно-технічних навчальних закладах.
Губернатор особисто гарантував допомогу у вирішенні організаційних питань, пов'язаних з переїздом і облаштуванням на українській території.
Другою ініціативою стала ідея організації оздоровлення дітей з окупованих територій в шести комфортабельних таборах відпочинку в Марківському, Кремінському та Старобільському районах. І це лише початок.
До початку навчального процесу ми отримали конкретні результати. Люди поїхали. Вони побачили, що на підконтрольній Україні території ремонтують школи, лікарні, створюються умови для переміщених осіб. Влада починає піклуватися про людей.
Через турботу досягати довіру
В цілому в Луганській області на обліку стоїть 184 тисячі 331 пенсіонера-переселенця. Однак не всі з них реально отримують пенсії і не всі є переселенцями.
Тому в березні 2016 року в регіоні була припинена виплата пенсій 86 тисячам пенсіонерів. Станом на середину червня, після перевірок переселенців за списками СБУ вдалося відновити пенсії 24 тисячам осіб. По Україні соціальні виплати відновлені 80 тис. переселенців з 450 тисяч, які підтвердили своє проживання на території, підконтрольній українській владі.
Пенсія відновлюється тільки через «Ощадбанк». У Луганській області 22 тисячам пенсіонерів-переселенців належить перейти на «Ощадбанк». У зв'язку з цим керівництво Луганської обласної ВЦА розробило план надання допомоги пенсіонерам, точкової роботи з людьми з «сірої зони» і тими, хто змушений жити по обидва боки розмежувальної лінії.
Консультації для пенсіонерів виявилися хорошим інструментом інформаційної кампанії. Автор на власному досвіді переконався, як працює система оповіщення і чуток в пенсіонерської середовищі, і як вибудовується в їх середовищі «обережна довіра» до української влади на Луганщині.
Інформаційна присутність
Сьогодні вже відомо, що за кілька років до початку війни російські телевізійні і радіопередавачі уздовж кордону з Україною збільшили свою потужність. У підсумку, до початку російської операції в Україні велика частина територій Харківської і Луганської областей були покриті телевізійним і FM-сигналом з-за кордону.
На Донбасі потрібно не просто відновлювати інформаційну присутність України, а встановлювати інформаційне домінування українського інформаційного та культурного продукту.
Найближчим часом планується встановити три телевежі: дві в Донецькій області і одну в Луганській. Перша, 180-метрова вишка буде встановлена поблизу Слов'янська (Донецької обл.) На горі Карачун. Друга за нею буде встановлена на Луганщині.
Сьогодні Луганська обласна телекомпанія ЛОТ є одинм з найпрогресивніших і динамічних каналів в системі НТКУ. Це з урахуванням того, що вони почали свою роботу всього лише рік тому з «нуля».
Нарешті запрацювала радіостанція «Голос Донбасса» (в місті Щастя) на частоті 88,0 FM. Перший ефір відбувся 3 липня. Кажуть, що час від часу українське радіо чути і в окупованому Луганську.
Другий напрямок — це друковані ЗМІ. До останнього часу газет було явно недостатньо, а якість матеріалів бажала кращого. В області не було єдиної інформаційної стратегії. Такі газети як «Донецька правда» та ін. (які видаються Мінінформації) не доходили до кінцевого споживача, не кажучи вже про потрапляння за лінію фронту. Сьогодні ситуація помітно змінюється.
Нове керівництво Луганщини підтримало ідею створення нової обласної газети та інформаційної агенції, які повиненні покрити дефіцит інформаційного проукраїнського продукту в регіоні. Ви тримаєте в руках перший випуск оновленого видання «Луганщина.UA».
На думку дослідника медіа-простору Пітера Померанцева, ментальне повернення Донбасу та Луганщини — тривалий і трудомісткий процес. З людьми, які постраждали від російської пропаганди, краще працювати через переконання та «малими кроками». Налагоджувати контакт за допомогою медіа, соцмереж, а також державних програм.
Автор глибоко переконаний, що нам необхідно зберігати підвищену боєздатність української армії. Бути готовим до будь-якого сценарію розвитку подій. У тому числі до загострення протистояння. Путінський режим не відмовиться від збройних провокацій.
Наше завдання — остаточно вибити з-під ніг у окупанта соціальну базу сепаратизму. Формування лояльності до України — це справа довга і ресурсовитратна. Але якщо ми це зробимо, то коли прийде час «Ч», люди, по той бік лінії розмежування, оберуть Київ, а не окупантів і їх маріонеток.
