«Школа для того, щоб отримувати знання».
Мабуть один з найшкідливіших стереотипів, безжально витаврований радянською системою освіти в голові цілих поколінь. Принаймні в тому буквальному сенсі, в якому ця теза розуміється переважною більшістю співгромадян.
Парадокс полягає в тому, що ми постійно повторюємо школярам, що шкільні знання дуже-дуже сильно важливі в подальшому житті, це ж база для всього подальшого навчання і роботи. І одночасно, коли потреба примусити дитину робити уроки відпадає, невимушено розказуємо, що самі не пам'ятаємо майже нічого зі шкільної освіти і що абсолютна більшість інформації не згодилась нам в дорослому житті і по професії.
На мій погляд, ми геть забули, в чому насправді полягає роль школи і шкільної освіти, прикриваючись фразою, з якої почався допис. Бо сама по собі інформація, що міститься в шкільній програмі має дуже сумнівну цінність. Інша справа, що школа розвиває навички сприйняття, обробки, засвоєння і оперативного використання інформації. Починаючи з вміння читати і писати в початкових класах і закінчуючи базовою логікою, аргументацією і вмінням вести дискусії в старших.
Є ще інша, але, безумовно, не менш важлива роль школи — це соціалізація дитини і підготовка її до повноцінного функціонування в межах суспільства. Групами і класами діти організовані не тому що так ефективніше засвоюються знання, ні. А тому що шкільний клас — це спрощена модель «дорослого» суспільства. З вчителем у вигляді влади і авторитету та ієрархічною структурою самого класу.
Чому я кажу згадав саме по радянську систему освіти? Тому що соціалістична/комуністична держава апріорі не може бути зацікавленою в природній ієрархії, це ж корінь зла, капіталізму і далі по тексту. Звідси і однакова сіра форма, і «дєткі, пабєділа дружба», і всі ці «творчі завдання», які мають містити тези, які сказав вчитель (а якщо ні, то «садісь, два, ти нє понял заданія»). Совок через шкільну освіту соціалузівав дітей так, як йому було потрібно в межах комуністичної ідеології.
І нажаль, цей совок нікуди не дівся. В нас досі намагаються загнати дітей в форму, досі обмежують здорову шкільну конкуренцію «пабєділа дружбай», пресують неформалів і ламають, ламають, ламають дітей, хоча сам СРСР вже давно здох.
Коли в сучасній демократичній країні люди стають успішними членами суспільства не завдяки, а наперекір системі загальної освіти і вчителям — це трагедія. А ми продовжуємо шукати простих рішень і вірити в магічні факультативні курси з релігійного спрямування, які одразу зроблять з школярів умніц і лапочок. Ніт, шановні, простих рішень тут немає. Видавлювати з себе спадок радянщини ми будемо дуже довго через сльози і біль. Особливо якщо не почнемо замислюватись над сутністю речей, які самі постійно повторюємо дітям.
