Відкриття виставки «Матвій Донцов. Буяння квітів»

Героєм експозиції став володар «сонячного пензля», наставник Катерини Білокур та Бориса Піаніди, талановитий пейзажист – усе це про українського художника Матвія Донцова. Жодної людини на картинах Матвія Донцова марно шукати. Він дуже любив мистецтво і до 97 років малював пейзажі, квіти та дарував їх із автографом: «Добрим людям – на добро!».

 

Доля відміряла художнику немало – 97 років, за які було створено близько півтори тисячі картин. На них глядачі споглядають, яка красива наша природа, які різнобарвні квіти милують око, дерева в біло-пінних весняних шатах, як дихає навесні земля… А спостерігав за красотами рідної природи юний Матвійко у себе вдома, у Золотоноші, пізніше в Згарях, куди переїхала родина після смерті батька. Сподіваючись на краще життя мати вийшла заміж вдруге, але відносини хлопця з вітчимом не склались. Малий Матвійко ішов з дому в ліс чи до річки, там спостерігав за красою, барвами, слухав різноголосся птахів. Саме так формувався хист майбутнього художника-пейзажиста.

 

Одного разу відвідавши ярмарок, побачив картини народних майстрів, розпитав у них про малювання фарбами, і захопився малюванням на все життя. У 1908 році, працюючи в Києві службовцем в приватній конторі, Донцов відвідав художню виставку і познайомився з викладачем Київського художнього училища В. Менком, який підготував Матвія до вступу і взяв у свій клас. Закінчивши художнє училище довгий час працював у Полтаві. Два десятиліття Матвій Олексійович присвятив викладацькій діяльності – вчив малюванню та кресленню школярів та вихованців дитбудинків. До кінця свого життя підтримував дружні, майже батьківські стосунки з учнем Борисом Піанідою (що теж став відомим художником), який після смерті Донцова створив музей в місті Ірпінь, в будинку, де кілька десятиліть проживав художник з дружиною.

В повоєнні роки Донцов плідно працює в Золотоноші. За спогадами земляків він любив , коли йому приносили квіти. Він ставив їх в звичайну банку чи глечик і …творив. Мазок лягав біля мазка, фарби змішувались, переплітались і о, – диво: бузок, жоржини оживали на полотні.

В 1940 році Матвій Донцов знайомиться з роботами невідомої художниці Катерини Білокур і вражений її талантом допомагає організувати її персональну виставку в Полтавському будинку творчості, а пізніше виставку полтавських митців в Києві. 21 серпня 1953 року художник розповідав у листі Катерині Білокур: «Ми вже круги приготували для колодязя і скоро вже у нас буде свій колодязь, а то „сусіди“ не дають нам води». Матвій Донцов опікувався долею самотньої, хворої Катерини Білокур, звертався до можновладців з проханням допомогти відремонтувати житло. Вони постійно листувалися. Катерина Василівна знала про хворе серце Донцова та його дружини, повідомляла рецепти народної медицини, розповідала про себе.

У своєму будинку в Ірпені Матвій Олексійович часто приймав друзів та учнів. Відкрив їм чудове, тоді ще маленьке курортне містечко. Тут гостювала і відома українська художниця Катерина Білокур. Катерина мріяла переїхати в Ірпінь, щоб жити ближче до свого наставника. Але так і не переїхала, проте в Ірпені є вулиця, названа на її честь.

 

Художник дуже любив українську природу. Він писав: «Сюжети я беру найбільш характерні з природи України. Вони близькі моєму серцю , моїм почуттям. Що може бути кращим її полів безкраїх з гаями, луками і лозняками!»