Влада Литовченко — директорка КЗ КОР «Вишгородський історико-культурний заповідник„, кандидатка  історичних наук, членкиня Експертної ради з нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та інформаційної політики України, голова Комітету з присудження премії з нематеріальної культурної спадщини при МКІП.

Влада Литовченко здійснювала експертний супровід елемента НКС«Традиції та технології виготовлення Обухівського „шитого“ рушника»

Традиційний український рушник має глибоке символічне значення в українській культурі. Вишитий рушник  передусім є оберегом, що захищає оселю та долю людини. Він використовується в багатьох обрядах та ритуалах, є ознакою гостинності та доброзичливості. 

Унікальний «шитий» рушник зародився саме в Обухові на Київщині. «Шитими» їх називають тому, що ці рукотворні витвори мистецтва виконують виразною рельєфною вишивкою, яка щільно покриває тканину, та створює враження суцільно зашитого полотна. Цю назву вперше увів до наукового обігу відомий етнограф Іван Гончар. Особливістю таких рушників є те, що вони виконані виразно рельєфною гладдю по нанесеному контуру. В основі композиції, як правило, «деревце» чи «вазон», часто з птахами, по краях — кайма; кольори рушників червоний і вохристий різних відтінків. І хоча традиція його вишивки втрачена ще минулого століття, завдяки місцевим дослідникам та майстрам вдалося відродити й показати світу винятковість та унікальність цього витвору. Все почалося з того, що у 1999 році у Національному центрі народної культури (музей Івана Гончара) екскурсійній групі з Обухова показали колекцію із 17 рушників, запевняючи, що вони винятково обухівські. Характерно, що ніхто інший з дослідників народного мистецтва, крім Івана Гончара, не звернув увагу на особливість, неповторність обухівського рушника. Має колекцію обухівських рушників і Національний музей українського народного декоративного мистецтва. Так почалися пошуки старовинних екземплярів у музеях Київщини й у старших мешканців міста. Знайдено 34 рушники, 5 із яких — у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, 12 — у містян.

Згодом на основі головного елемента композиції рушника – Дерева Життя (Дерева Роду) з'явився і герб міста Обухова. Художниця і педагог Параска Коломийко, яка очолювала конкурсну комісію, доклала максимум зусиль для того, щоб рушник став основою герба міста, а художниця Ольга Кріпченко (Сак), правнука Андрія Малишка, втілила ідею рушника в гербі міста (спеціалісти вважають його одним з найкращих в Україні).

Так почалося вивчення та відродження традицій виготовлення та вишивки обухівського «шитого» рушника завдяки ентузіастам і волонтерам, шанувальникам цього старовинного ремесла. Виготовлення обухівських «шитих» рушників територіально розповсюджене у місті Обухів, а також селах Таценки та Красна Слобідка Обухівської міської об'єднаної територіальної громади, смт Козин, селі Старі Безрадичі Козинської селищної об'єднаної територіальної громади Київської області, де працюють такі визнані майстри вишивки як Надія Химиченко, Ольга Литовка, Ірина Оніщук, Світлана Зохнюк, Надія Поліщук, Вероніка Поліщук, Ольга Стахів та Світлана Неділько.

Обухівське Дерево Життя опирається вазоном на основу, яка завжди відокремлена від основної композиції тонким безконечником. Подібним елементом обведено весь рушник по периметру. Орнамент, який розміщений в основі рушника, не повторюються в основній композиції. Тло рушника повністю покрите вишивкою.

На окремих рушниках зустрічаються пташки, що розташовуються попарно ліворуч і праворуч від стовбура й повернені голівками одна до одної. По ширині рушники прикрашені трьома або п'ятьма кутасиками.

У вишивку обухівського рушника Дерево Життя привнесене ще з орнаментальних цехів пращурів-трипільців. Воно — унікум світового порядку: Дерево істини, Дерево людського родоводу. Воно нагадує про вічність життя, безсмертя особистості й про те, що нам слід вивчати й дотримуватися космічних законів, бо це є запорукою гармонійного єднання людини із Всесвітом. Тільки за такої умови людина здатна пізнавати радість земного життя.

Переважно обухівські рушники вишивалися грубими червоними нитками за допомогою різноманітних технік. Саме тому здається ніби вони намальовані. Інколи зустрічалися у вишивці зелені, жовті та сині кольори. Аналогів йому немає у всьому світі, а довжина його сягає і сягала до 3-5 метрів. Цікавою «родзинкою обухівського рушника було і є 3-5 китиць знизу. Нічого схожого в рушниках інших регіонів не було.

Найбільша кількість рушників вишивалася нашими прабабусями для весіль, і залишилося для нащадків найбільше саме таких. Серед них і обухівський рушник з пишним Деревом Роду, Деревом Життя. Вишивали його дівчата, які готувались до заміжжя, не на вечорницях, а вдома і потаємно, вкладаючи в нього свої мрії і уявлення про подружнє життя, закладаючи його майбутню програму. Раніше після обряду благословіння батьків молода скручувала рушник у сувій, ховала за пазуху і нікому не показувала, щоб сторонні очі не внесли свої корективи у закладене нареченою. Його не прали, нікому не показували, навіть родичам. Вже аж через тривалий час діти вивішували батьківський весільний рушник у своєму домі як оберіг, як сімейну реліквію. Буває, обухівські жінки, показуючи гостям рушника, зі святобливою повагою до нього, кажуть: „З цим рушником йшли заміж баба моя, мати і я: бережу його на щастя і долю дочці...“. Тому придбати такого рушника для музею здебільшого не вдається, бо його власниці відмовляються розлучатися з ним через те, що він – їхня родинна пам'ятка. Але тепер почалося, на щастя, відродження традиції вишивання дівчатами свого весільного рушника.

Обухівський „шитий“ рушник – це яскравий елемент нематеріальної культурної спадщини Київщини та України. Але, коли в громадській організації „Об'єднання майстрів «Творча спадщина», яку представляють Ольга Стахів та Ольга Матвійчук виникла думка про внесення обухівського рушника до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України, виявилося, що цей випадок непростий, адже передача традиції була перервана на деякий час. Через те, що рушник майже не вишивався поколіннями останні 100 років, були втрачені оригінальні техніки виготовлення швів, а також вірування, пов'язані з рушником. До того ж сьогодні небагато майстринь займається відродженням цього надбання. Саме тому була небезпека втратити його значення як елементу нематеріальної культурної спадщини. Однак, керуючись якраз мотивами зі збереження та охороні цієї відродженої традиції, Експертна рада при Міністерстві культури та інформаційної політики України прийняла позитивне рішення і «Традиція і технологія виготовлення Обухівського „шитого“ рушника» була внесена Міністерством культури та інформаційної політики України до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України наказом від 12 грудня 2023 року.

Вишитий рушник в Україні посідає особливе місце. Рушники — це символ України, відбиття культурної пам'яті народу, в узорах збереглися прадавні магічні знаки, образи «дерева життя», символіка червоного кольору. Значення українського рушника взагалі, і обухівського зокрема, ще мають у майбутньому відкрити та визнати у всьому світі. А найперше ми, українці, повинні прочитати закодовану у рушнику інформацію і донести цю інформацію до інших народів, до наступних поколінь.

Фото надані ГО  «Об'єднання майстрів „Творча спадщина“