Культура традиційної гуцульської сирної пластики

Днями Національний перелік нематеріальної культурної спадщини України поповнив елемент «Культура традиційної гуцульської сирної пластики». Ця традиція побутує в селах Брустури, Космач, Прокурава, Шепіт, Річка, Снідавка Косівського району та селах Криворівня, Чорний потік, Красник Верховинського району Івано-Франківської області. Подібні елементи існують як і в інших регіонах України, зокрема Карпатському, так і в інших країнах, таких як Польща, Словаччина, Угорщина,Румунія, однак,вони мають місцеві особливості, традицію та культуру, пов'язану з місцем побутування.

Тут майже в кожній хаті пахне сиром.
Село Брустури здавна славилось на всю Гуцульщину своїми сирними іграшками. І так досі є: хто тримає корову, той точно робить сирні коники, баранці, косички, курочки… Хоча красиві й смачні фігурки вдаються не кожному, до того треба мати чуття в руках.
Понад сотню років тому в селі Брустури Космацької громади, що на Івано-Франківщині, почали робити сирні коники. Традиція виготовлення сирних коників пішла від вівчарів з полонин. З овечого молока вони заготовляли сир, а у вільний час ліпили сирні фігурки, які продавали місцевим жителям. Дослідник Гуцульщини Володимир Шухевич зафіксував такі назви – фігурки «баранчики» та «калачики». Поступово виготовлення іграшок із сиру перейшло до сфери жіночих занять. Але значно ускладнилася в хатніх умовах і технологія приготування сиру. А сир з коров'ячого молока виявився більш придатним матеріалом для створення сирних іграшок різного характеру.

Місцеві жителі-носії-практики запропонували внести цей виріб до переліку нематеріальної культурної спадщини України, провели кропітку роботу з заповнення облікової картки елемента, створили план з його охорони на найближчі пʼять років, отримали достатню кількість консультацій з питань життєдіяльності елемента, створення різноманітних освітніх та просвітницьких програм та його популяризації.
Одну з них, яка відбулась 28 липня минулого року в селі Брустури я хочу згадати, бо майстрині презентували сирні коники та інші фігурки цього незвичного елементу нематеріальної спадщини регіону.

Довідка: Ще з середини XX століття практично кожна сім'я в Брустурах була задіяна у виробництві сувенірів. Колись відомий радгосп «Брустурівський» процвітав завдяки розвитку сувенірної продукції, а село було одне з найбагатших на Гуцульщині. У Брустурах протягом XIX і XX століть жили та працювали кілька поколінь різьбярів, цим ремеслом займалися навіть жінки. Художні вироби брустурівців часто вирізнялися строкатістю матеріалів, що використовувалися для інкрустації: кольоровий каучук, перламутр, порцелянові намистинки, фарбоване дерево…

І якщо сувеніри робили в багатьох селах, то по сирні іграшки їхали саме в Брустури. Село називали столицею сирних коників. У кожної майстрині завжди різні коники. До прикладу, сирні іграшки Марії Петрів люди називають ювелірною роботою: дуже акуратні, красиві. Та ще й вміє зліпити великого коня, а то далеко не кожна майстриня вміє, бо треба мати чуття в руках,а вона його має. Процедура створення сирного коника потребує навичок, спеціально заготовленого сиру та абсолютної чистоти під час роботи.

28 липня 2023 року у Брустурах відбулась науково-практична конференція, також майже 60 майстринь для цієї події місяць створювали сирні коники. Для цього знадобилося приблизно 100 кг сиру. Також на події було встановлено перший і єдиний у світі пам'ятник сирному конику.

Село Брустури славиться і своїми неймовірними краєвидами. Тут знімали фільми «Гори димлять», «Час збирати каміння», «Поза межами болю», тут гостювали Франко і Параджанов.

Згадую цей яскравий захід і ще раз дякую за чудовий прийом і організацію голові Космацької сільської ради Дмитру Мохначуку, заступниці голови Космацької ТГ Анні Варцабʼюк, заступниці Управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської обласної державної адміністрації Мирославі Корнелюк, директорці Науково-методичного центру культури та туризму Прикарпаття Стефанії Капустинській, голові БФ «Автентична Гуцульщина», заслуженій діячці мистецтв України Марії Гринюк — одній з тих, хто доклав усіх зусиль, щоб у 2020-му косівська мальована кераміка увійшла до спадщини ЮНЕСКО, місцевій майстрині та волонтерці Ользі Герасим'юк, моїм колегам Миколі Шкрібляку та Валентині Демʼян, всій Космацькій громаді та майстрам з виготовлення сирного коника за запрошення та участь у «Фестивалі сирного коника».

Фото з власного архіву Влади Литовченко