На фронті патріотичного електорату стає все тісніше.
Ще на початку тижня Блок Порошенка намагався підловити основного конкурента — Юлію Тимошенко — на заграванні з росіянами після того, як вона оголосила тези про ліківідацію Нафтогазу та неприпустимість приватизації української ГТС. Теза БПП така: у разі ліквідації Нафтогазу, про що заявила Тимошенко, Україна залишиться без виграних понад 4 млрд.дол газпромівських грошей.
Загалом, ключове завдання команди Президента — «опустити» Тимошенко на Заході країни, змобілізувавши патріотичний електорат якраз під Порошенка. Для цього, Порошенку потрібно показати різні ознаки загравання Тимошенко з Москвою і не дати розіграти «газово-тарифну тему». Проте, Тимошенко не дарма з 1996 року в парламенті та політиці. Вона не дала «підловити» себе навіть на голосуванні про звернення до РНБО з приводу санкцій каналів Ньюз-вану та 112, які традиційно влаштовували для неї цілком комфортні ефіри. За цей час вона працювала на посилення позиціонування себе як головного опозиційного конкурента діючої влади.
Натомість фракції Порошенка таки довелося проголосувати за достатньо «жорсткий» і дієвий варіант Закону про Мову, не дивлячись на всі спроби в цьому питанні отримати голосування за м`якішу версію однопартійця Лесюка. Розвішані по всій країні борди, що «мова — запорука єдності», тут стали ключовим фактором, бо дали опозиції цілком логічні аргументи звинуватити Президента лише в заграванні, а не «справжній любові», до патріотичного електорату. Все це, водночас, може створити для Порошенка проблеми на Сході країни.
Тим паче, що на Заході з`явився ще один сильний кандидат — Андрій Садовий. Його балотування було очікуваним і політично абсолютно логічним. Його партія Самопоміч для проходження в наступний парламент явно потребує «заявки» лідера на президентських виборах, аби зміцнити свої позиції.
Садовий вибрав ідеальний момент для висування — Анатолій Гриценко, який претендував на роль «об`єднавчого третього кандидата» так і не зміг пред'явити очікувані політичні союзи з серйозними гравцями, а Садовий якраз «відійшов» від наслідків «сміттєвого скандалу», який вже призабувся і не може бути фактором у виборі західного електорату. Проте, він точно не забувся Садовим, який добре розуміє хто цей скандал влаштував і навіщо.
Садовий має всі шанси за час кампанії значно посилитися на Заході країни, маючи парламентську фракцію, реальні оргстурктури та досвід мера одного з найбільших міст країни. Успіхи Львова виборці всієї країни прямо пов'язують з мером Садовим. І це доволі вдалий плацдарм для його президентського старту, і серйозна проблема для Анатолія Гриценка та, певною мірою, Петра Порошенка з огляду на винятково патріотичне позиціонування його кампанії.
Ну а Схід, який ніяк не демонструє віри в «політичну харизму» та перспективи Юрія Бойка, надалі більше симпатизує новим кандидатам, лідером серед яких є Володимир Зеленський. Проте, його проблема у повній відсутності організаційних структур, а значить — в неспроможності захистити свій результат.
