Напередодні відкриття Міжнародного Форуму родин зниклих безвісти в Києві, в УКРІНФОРМІ, відбулася перша спільна пресконференція Голови Місії Міжнародного Червоного Хреста в Україні Флоранс Жилетт, президента Товариства Червоного Хреста України Миколи Поліщука та представників Об'єднань родин зниклих безвісти. Обговорювалася тема «Як розв'язати проблему зниклих безвісти у зв'язку з військовим конфліктом на сході України».
Ми вперше брали участь у такій відповідальній пресконференції. Так, це була цілком офіційна пресконференція з заявою о спільних намірах. Скажете «шоу, єрунда»? Для вас можливо це так і є. Але родини зниклих безвісти вперше отримали таке визнання, й таку трибуну. Для «НАДІЇ» це було дуже важливо та відповідально, і тому ми сильно нервували під час пресконференції.
Трохи прямої мови від УКРІНФОРМУ:
За даними Товариства Червоного Хреста України, озвученими під час заходу, з початку збройного конфлікту на сході до ТЧХУ звернулося 928 громадян, було відкрито 892 розшукові справи. Роботу у 701 справі закінчено: 154 у зв'язку зі звільненням і возз'єднанням з родинами, 115 у зв'язку з загибеллю і похованням родиною, у 158 справах вдалося відновити зв'язок з рідними на непідконтрольній українській владі території. Станом на 27 серпня 2021 року робота служби з розшуку Товариства у 181 справі триває, доля членів родин все ще не встановлена.
Але присутні на пресконференції родини почули зовсім інші цифри, ніж журналісти. Особисто я почула, що станом на зараз у Міжнародному Комітеті Червоного Хреста відкрито понад 800 справ з розшуку членів родин.
Так 800 чи 181?
Для представників родин це питання принципове. Бо викидає з життя більш ніж 600 жінок та чоловіків.
Отже, МКЧХ вказує 800+ осіб зниклих безвісти, та родин, що потерпають від невизначеної втрати.
Шановні журналісти! Ми дуже-дуже потребуємо вашій підтримки. Без вас, та вашої уваги, вашої допомоги нас просто НЕ ІСНУЄ для суспільства. Але, молю, будьте обережніші з фактами, цифрами, долями.
ПиСи… А тепер трохи особистого…
Я вперше брала участь у такій відповідальній пресконференції. І мені й досі трохи шкода, що мій виступ про єдність та спільні шляхи для рятування зниклих безвісти зустрів такий агресивний відклик у представниці однієї з організації родин зниклих безвісти, що також брали участь у спільній пресконференції. Невеличкий натяк: це не НАДІЯ, це не Едельвейс…
Друзі, скажіть, хіба те що я обмовилась, а потім виправилась – такий страшний гріх? Чи всіх вас так обурила моя обмовка? Чи тільки одна дама на всю Україну виявилась такою «ніжною, вразливою та незвичайною»?
Знаєте, як на мене, то затіяти свару на офіційній пресконференції – це якнайменше несмак та погане виховання. Але можливо я необ'єктивна, бо напали саме на мене.
Може це й не несмак, а прості заздрощі?
Але, підкреслюю знов, це моя особиста думка. Я ж маю на неї право?
