Чтож, друзья, вчера я отгуляла свой ДР.
Разом з вами відсвяткувала 29 річницю Незалежності України.
Фффсьо, більш Свят у мене для вас немає.
Далі в нас з вами дати не смішні та не веселі.
29 серпня в нас річниця Іловайської трагедії. День пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність.
30 серпня Міжнародний день зниклих безвісті.
Ну, а потім 1 вересня – День знань. Теж свято вельми неоднозначне для всіх причасних.
Я це до чого веду.
Зараз в нас почався тиждень відвідин військових кладовищ. Тож туди їдуть і родини загиблих, і їх побратими, волонтери, всі небайдужі до долі України люди, і НАЧАЛЬСТВО… І воно теж, як же ж без нього. І воно теж небайдуже… Тож відвідає військові кладовища. Не дарма ж там до свят «марафет наводили».
А перше що дере око на цих кладовищах– безіменні могили невідомих солдат, загинувши за Україну, що саме в Старобельске, на Кушугумі та Краснопіллі .
Тож коли НАЧАЛЬСТВО бачить ці могили, та й ще пару-трійку блогерів та громадських активістів про це напишуть, то ж в жовтні – листопаді в нас почнеться сезон ексгумацій. Повірте, це знання, перевірені часом! І це таки мабуть правильно! В 21-му столітті не повинно бути невідомих солдат.
Для ідентифікації невідомих героїв державними органами проводяться ексгумації тіл. Після ексгумації проводиться слідство, для встановлення особи загиблого, що включає також проведення судово-медичних експертиз, на замовлення слідства. За ініціативою Міжнародного Комітету Червоного Хреста по завершення слідства проводяться круглі столи з родинами солдат, у яких є збіг по результатам ДНК експертизи, в яких приймають участь всї особи, що причетні до слідства. Ціллю проведення круглого столу є надати ПОВНУ інформацію по проведеному слідству членам родини зниклого безвісті, відповісти на всі питання, і якщо вийде, то розвіяти сумніви родини що до особистості загиблого.
Тож почнемо з ексгумації…
Всі ці дії проводять згідно протоколу. Але це протокол мирних часів, стосується більшою мірою кримінальних тіл. Тож про почуття потерпілих та ставлення з повагою до мертвих в тому протоколі не йдеться.
Але на цей час ексгумації проводяться найбільш травматичним для родин зниклих образом. І це ставить під загрозу здоров'я цих людей, а часом і саме їх життя.
Я сама була на декількох ексгумаціях. Чесно кажучи – це жах.
Військові кладовища, на яких проводять ексгумації розташовані далеко від міст, де можуть надати екстрену медичну допомогу, якщо виникне така необхідність. В складі тих, хто проводить ексгумації нема медичних працівників. Тож, якщо комусь з членів родини зниклого, котрих запросили бути присутніми на ексгумації, в якості потерпілих, стане погано (серцевий напад, запаморочення – як то було не одноразово), то він не зможе отримати навіть елементарної медичної допомоги.
Тож, шановні , до того, як організувати ексгумацію, потурбуйтесь про обов'язкову присутність медичного працівника, або людини, що може оказати першу медичну допомогу членам родини, якщо виникне така потреба.
Теж саме стосується психологічної допомоги членам родини під час того страшного дійства. Рядом з членами родини, під час проведення ексгумації, має бути психолог, або працівник соціальної служби, або представники інших родин зниклих, що можуть надати підтримку та допомогу за принципом «свій-своєму». Бо інакше то не слідчі дії, а тортури над родинами зниклих.
А ще під час ексгумації та вилучення до тіла не виявляють поваги, як до тіла загиблого захисника України. Уявіть почуття матері, коли в неї на очах, тіло, що називають її сином волочуть в мішку, по кущам та чагарникам до авто ЄВАКУАЦІЇ200, як мішок з картоплею.
Тож необхідно, щоб під час вилучення та транспортування тіла використовувалися ноші. Щоб тіла з пошаною накривали державним прапором України. До того ж , вимагаємо щоб самі виконавці отримали належні установи, що до шанобливого ставлення до тіла загиблого, та уважного відношення до тих членів родин, що присутні на ексгумації.
А ще було б дуже добре, якби при ексгумації були представники військових капеланів, або інші представники церкви, якщо то можливо. Священик зможе прочитати молитви над вскритою жмогилою, та підтримати членів родини зниклого. Бо розкопана могила, без труни – то лячно. Правда, лячно.
І ще одно – запах. Хлопці, що проводять роботи з тілом, в захисних костюмах. І це дуже вірно. Але ніхто навіть не задумався надати респіратори родині та понятим. Така байдужість!
Саме на Кушугумському кладовищі, будучі присутньою на ексгумації, я зрозуміла значення фрази БАЙДУЖІСТЬ ВБИВАЄ!
Тож шановні службовці-пошуковці — правдолюби та ексгуматори, перед тим, як проводити чергову ексгумацію – подумайте про живих, про рідних зниклих, що страждають.
Це не потребує грошей!
Лише людяності і сумління!
