10 червня пройшла п'ята акція «Об'єднання рідних зниклих безвісти „НАДІЯ“ „МИ Є!“. Цього разу захід був у місті Покровськ, Донецької області.
Три роки тому, ми з колежанками, з „Надійками“, проводили акцію „Матері на нулі“ в м.Мар'їнка, тої ж самої Донецької області. І тоді підтримку місцевих родин зниклих безвісти ми, на жаль, не отримали. Тому, плануючи захід „Покровськ, МИ Є!“, ми дуже хвилювались, але й сподівались водночас.
А ще, ми вперше спирались на допомогу влади, при підготовці нашого заходу. Павлоградська міська Рада та Павлоградський відділ соціального захисту ветеранів не тільки підтримали нас під час організації, але й взяли участь в самому заході. Тетяна Рибалка, Аліса Рябова, величезна вдячність від Надійок з усієї України, а особливо від матерів Павлограду.
І, отже, ми рушили до Покровську.
Чесно кажучи, було трохи стрьомно. Я зазвичай вирушаю на акції у „форменому одязі“ НАДІЇ. Минулим літом наша колежанка, сестра зниклого Юрка Коновалова, Тетяна подарувала Надійкам, що лікувалися в шпиталі Пущеводиці розкішні футболки-вишиванки. З того часу на всі заходи я хожу саме в цій вишиванці, як і більшість наших мам.
Та чи доречна вишиванка на акції в Донецькій області?
А музичний супровід? Зазвичай це Гімн України та патріотичні пісні. Чи підтримають нас в цьому місцеві родини та й вся покровська громада?
А потім я зрозуміла, що питання стоїть „Чи Покровськ – це Україна?“ І відповідь на це питання ми отримаємо особисто.
Отже, у вишиванці, та з Гімном України ми вирушили до Покровську.
На площі, біля міської ради нас вже зустрічали родини з „Асоціації родин зниклих безвісти «Едельвейс» на чолі з головою – Ланою Колесовою.
Всі разом ми стали до справи – включили музику, розвісили портрети зниклих хлопців… Доки готувались до акції – знайомились, спілкувалися між собою, відповідали на питання мешканців Покровську: «Хто ці хлопці?» Люди підходили, питалися, хтось йшов далі, хтось затримувався, розглядаючи фотографії…
Прийшли представники преси. Підходили до батьків, ставили питання, брали інтерв'ю.
А коли до нас доєднався священник, отець Роман Бистрицький, то ми вже й розпочали наш захід. Отець Роман виголосив імена зниклих хлопців. «За зниклих моляться як за живих, во здравіє та за визволення»… А потім провів молебень. Це було класно. Правда. Ми їхали до Покровську скрізь дощ. І над площею, де ми проводили захід, збирались тяжкі хмари. Але під час молебну сонечко розірвало хмари, та завітало до нас, на захід. І всі батьки звернули на це увагу, це нас всіх дуже схвилювало.
Далі вже я розповіла про цілі нашого заходу: поінформувати суспільство про невизначені долі людей що зникли безвісти під час війни. Долі, що невизначені довгих сім років. І про біль рідних зниклих безвісти, що живуть в пеклі, ці довгі сім років. А ще про те, що ці родини живуть саме тут, поряд, у Покровську, Луцьку, Дніпрі, Павлограді. Вони живуть поряд з вами, у вашій громаді. І дуже потребують підтримки та допомоги.
Потім до слова стала Лана Колесова, що привітала присутніх, та подякувала тим, хто прийшов або приїхав, підтримати акцію за допомогу та співчуття.
На нашому заході був присутній Міський Голова Покровську Руслан Требушкін. Тож в ході акції ми звернулись саме до нього, з проханням підтримати звернення родин зниклих до Президента України, Прем'єр-міністра України та Голови Верховної Ради України, звернути увагу на дії Кабінету Міністрів України, що фактично заблокував роботу Комісії з питань зниклих безвісти при КМУ. Саме це звернення ми подали пану Требушкіну.
Міський Голова запросив учасників акції до свого кабінету. І це було дуже вчасно. Бо захід «накрило» такою зливою!!!!! Здавалося, хтось з неба просто відрами льє на нас водицю. Тож ми не просто прийняли пропозицію пана Руслана. Ми галопом поскакали до будівлі міськради.
В ході зустрічі з мером Покровську ми розповіли про програму підтримки родин зниклих безвісти, що вже діє в Дніпропетровській області. А голова «Едельвейсу» отримала запрошення виступити 16 червня на сесії міської Ради з питань звернення до керівників держави за для забезпечення пошуку зниклих безвісти, та повернення їх до дому, та підтримки родин зниклих безвісти.
А ще ми з великою гордістю продемонстрували проєкт «СТІНИ НАДІЇ», створений за нашим замовленням «Мистецьким АРСЕНАЛОМ» та братами Гуріновими, що вже чекає на своє втілення.
День був просто пречудовий. Сповнений спілкування, такий, що дарує НАДІЮ та натхнення.
І хоч до дому, в Павлоград та Дніпро, учасники акції проривались скрізь грозу – це не зіпсувало нам настрою. Ми зробили велику справу. Зробили її гарно. Цей день ми прожили не даремно.
Хочу подякувати за підтримку та допомогу в організації заходу правозахисницю, волонтера, дружину загиблого героя Яніну Чирву. Дуже-дуже дякую, Яніно. Розраховуємо на подальшу співпрацю. Слава Україні!
А ще величезна подяка ветеранам, що також підтримали матерів Віктору Ульянову, Олександру «Бульдозеру»)))
І агенції «Піар-Дніпро», що допомогла нам в організації та висвітленні події.
Щиро дякую всім причетним. Коло допомоги та підтримки родин зниклих безвісти стає все більш потужним. Дякую!
І головне: Покровськ – це Україна!
