Цей тиждень був дуже насиченим для родин зниклих безвісти. І не тільки в Україні, але й майже в цілому світі.
7-8 вересня відбулася Міжнародна конференція родин зниклих безвісти під егідою Міжнародного Комітету Червоного Хреста. Для багатьох родин це була знакова подія. Тому що дала нам бачення перспективи, подарувала багато гарних ідей, надала важливі знайомства.
Спитаєте, якщо все було так важливо та гарно, то чому ж не писала про це одразу? Саме тому й не писала, що вважаю необхідним спершу обдумати подію, зрозуміти її наслідки, а вже потім ділитись цим з друзями. А ще, чесно кажучи, ми працювали на Конференції з 9-00 до 18-00, а то й до 18-30, і це втомлювало. Потім ще й невимушене спілкування з колегами – от вам й ніч-опівніч…
Про Конференцію скажу – я працювала – в мене майже 20 листків конспекту. Представники 80 країн світу, на 5 мовах світу, розповідали про біду, що сталася в їх країні, та про те, як вони особисто, та їх колеги справились з цією бідою.
По-перше, вразила географія зібрання.
За два дні ми почули виступи представників родин з Хорватії, Папуа Нова Гвінея, Азербайджану, Акапулько (Мексика), Бразилії, Тринідаду, Боснії, Йола (Нігерія), Єревану, Ісламабаду, Тбілісі, Сухумі, Джуби (Южний Судан), Камеруну, Сенегалу, Дакару, Берегу слової кістки, Нагорному Карабаху, Австралії, Кенії, Зімбабве, Ліван, Пакистан, Аргентина, Сірії, Філіпин, Перу, Сан-Пауло (Бразілія), Косово, Албанія, Колумбія, Чаковіци (Косово), Непал. Ну, й звісно ми та наші колежанки з хабів у Львові та Слав'янську.
Мабуть, той, хто все ж таки дочитав представництво на конференції, звернув увагу, що десь я написала держави, а десь міста.
Якщо в країні був один хаб, то писали, наприклад, Зімбабве-НАВ. Якщо хабів було кілька, то писали, наприклад, Київ-НАВ, Львів-НАВ, Слав'янськ-НАВ.
На жаль, географія масових насильницьких зникнень дуже широка. Величезна кількість країн потерпають від цього. І це не тільки внаслідок військових конфліктів та диктатур. Це й наслідки голоду та трудової міграції
Особисто мене вразив випадок жінки з Папуа-Нова Гвінея. Я навіть не знаю як правильно написати назву цієї країни… Але в цієї жінки зник брат, який працював на шахті. Брат утримував її саму, її 9-тьох дітей, та й своїх стареньких батьків. Коли брат зник – вони були в відчаю, молились за його повернення, а потім почали вирощувати какао-боби, і таким чином вижили… З щирого серця ми всі побажали братові бути живим та щасливим….
Найцікавіші виступи (як на мене) були від Еріки з Перу, Алехандри з Мексики, а також з Аргентини та Перу. Можливо, це можна пояснити високою якістю перекладу з іспанської. Бо вислухавши свій виступ, що був російською, потім переведено на англійську, а потім знов на російську – чесно кажучи, сама не зрозуміла, про що доповідала.
З мого виступу збереглось лише те, що я Вікторія, і що якщо нас нема в інформаційному полі – то нас не існує. Но це вірно.
А от Ядвізі пощастило ще менш. Перекладач сам не зрозумів, про що вона казала, та переклав невірно. І це виглядало якось не дуже… Хто спутав? Перекладач на англійську, чи на російську? ХЗ, але це було неприємно, й викликало роздратування у частки присутніх в хабі.
А ще мене дуже прикро вразило, що люди шукають рідних по 20-30-40 років. Шукають вже онуки та племінники зниклих…
Болісно те, що так довго не могуть знайти розв'язання цієї проблеми в кожній, з 80 країн. Навіть використовуючи всі новітні технології не можуть розрадити цьому горю. А ще, дуже прикро, що навіть через 30 років людям це болить, люди не можуть знайти спокою.
Отже, і нас чекає не СПРИНТ, а МАРАФОН. І нам треба готуватись до довгої та тяжкої праці. Праці та боротьби з косністю та байдужістю!
І ще дуже зачепило те, нашу проблему з недовірою до держави, та зроблених державними експертами судово-медичних експертиз інші країни просто не розуміють… В цих країнах експертизами займалися міжнародні організації, і тому люди навіть не можуть зрозуміти, що з експертизою може щось бути не так…
Прикро, що саме Україна пішла окремим шляхом…
Бачили фільм «Вокзал на двох»? Пам'ятаєте там персонажі Людмили Гурченко та Міхалкова?
-Быстро, быстро, быстро! Сама, сама, сама!
Ну, якось так.
Для себе та НАДІЇ вицупила кілько дуже цікавих ідей.
Мешканці Акапулько отримали визнання держави після того, як деякий час блокували порт.
Родини з Мексики видали книгу улюблених рецептів зниклих безвісти, записали альбом з піснями про зниклих.
В Лівані родини розмалювали стільці, представляючи своїх зниклих рідних. У Анжі з Лівану зник батько, коли їй було п'ять. Вона пам'ятає запах цигарок, запальничку батька та його мундир, бо він був військовим. Саме це вона й показала на цьому стільці. Мене це зачепило. Це було дуже зворушливо.
Отже, Конференція була надзвичайно цікава, та корисна.
Ця конференція була перша. В такому величезному форматі. Маємо надію, що не остання.
Єдине – переклад. Хотілося б більш обережного та точного перекладу. Впевнена, що втратила величезну кількість корисної інформації саме з вини перекладу.
А ще, хотіла б отримати можливість спілкуватись з доповідачами. Тож вчимо англійську далі. Якщо зможемо вільно розповідати свою історію англійською, то менше перекладачів будуть спотворювати нашу промову. Шутка!
ПиСи. Було 80 країн. Були Вірменія та Азейбарджан. Були Грузія, Абхазія, Південна Осетія. Не було лише одної країни… Вважаєте в них нема зниклих безвісти?
