Итак, снова про воскресное заседание альтернативной Рабочей группы по защите прав пленных и пропавших безвести. Несколько фейсбучных фрэндов прямо в личке спросили: «Ну, и нах оно?»
Чесно кажучи, причин багато. Есть причины объективные, официальные и эмоциональные.
Начнем по-порядку.
Причины объективные:
1. Выборы. То, что нужно изменить, необходимо менять срочно. Нужно четко понимать: то, что не изменим сейчас, то, что не начнет работать до выборов, не изменим, не будет работать и следующие пять лет, аж до новых выборов.
2. То, что нужно изменить – его много, и все оно непростое. Его нельзя изменить лишь сказав «да». Даже если это «да» будет сказано самым главным ртом Украины. Это сказанное главное «да» нужно будет подкрепить работой государственного механизма. А государственный механизм такая, блд, сложная штука, что хорошо вращается лишь после хорошей смазки. Сами знаете наше исконное, советское «Не подмажешь не поедешь». А денег у нас нет. Т.е. крутить этот лядский механизм придется вручную, при помощи рычага — общественного мнения.
А значит, человек берущий рычаг должен иметь вес и опору. А еще быть мотивированым и нацеленым на результат. А еще у него должна быть четкая програма, отвечающая на вопрос «Что делать?» До того, как человеку вручат в руки рычаг, он должен четко знать, что необходимо сделать. Видеть цель и пути ее достижения. Мы долго предварительно обсуждали этот вопрос. Но другого пути нет. Без человека с рычагом мы врядли сдвинем с места эту скелю. Вопрос: и где такого красавчика (или красотку) взять? Пока держите в уме «КРАСАВЧИК С РЫЧАГОМ».
Официальные причины:
Есть несколько тем. Они не больные. Они гангренозные. Знаете, бывает такое. Черное, вонючее. Когда лекарство, даже самые сильные антибиотики уже не помогают. Когда усечение – единственный способ сохранить жизнь.
Все четыре основных вопроса, обсуждаемых на заседании альтернативной Рабочей группы именно таковы. Они гангренозные. От неправильного лечения и от неоказания своевременной помощи они стали такими. От них умирают люди. И это не метафора! Ребята, вернувшиеся из плена, умирают дома. Умирают от инфарктов, инсультов и онкологии близкие ребят, которые томятся в неволе сейчас. Умирают родители пропавших безвести. Умирают, так и не получив честный ответ на свой самый главный вопрос.
Итак, четыре основных вопроса.
1. Соблюдение ПРИОРИТЕТНОСТИ при формировании списков на освобождение пленных. А принцип очень прост и понятен: солдаты, женщины, дети, больные. Как во всем цивилизованном мире. «Простые шахтеры» с автоматами в руках, которых свои же взяли за мародерство, насильники и убийцы должны обмениваться в последнюю очередь, даже не смотря на то, что они «граждане Украины». А возможно, обмен этих «граждан» стоит проводить совсем отдельно, и совсем другим процесом. Потому что граждане, они как йогурты, бывают разные. И не все одинаково полезны для Украины.
2. Комиссия по пропавшим безвести. Все та же пресловутая, все та же по-прежнему не работающая Комиссия. КОМИССИЯ ДОЛЖНА РАБОТАТЬ!!!
Не просто сделав одолжение Президенту, наконец-то собраться вместе, и посмотреть друг на друга. НЕТ! КОМИССИЯ ДОЛЖНА РАБОТАТЬ! Перед кожним засіданням Комісії повинен бути оприлюднен Порядок денний, прописан регламент засідання. На засіданні повинні бути присутні зацікавлені особи – родини зниклих безвісті. Засіданні повинно вестися под протокол. Сам протокол повинен бути оприлюдненим через три дні, по завершенню засідання.
Так, час кулуарних засідань вже стік!
Тому й пишу про гангренозне запалення!
Тільки громадський контроль над роботою Комісії може щось зрушити з місця в цьому болоті з крові та смерті.
Найнеобхіднішим вважаєм також включення до складу Комісії членів родин зниклих: Ядвігу Лозинську та Тетяну Мельник.
Тільки розголос та тиск з сторони батьків дає надію на ефективну працю Комісії.
Тут у мене в коментах було питання: «Ти не віриш, що Комісія буде працювати? Там жеж нормальні хлопці, ти ж знаєш!»
Так, знаю. Знаю, що будуть працювати. Але робити і зробити — це різні речі.
Скажу чесно – у нас є своє розуміння того, що й за чим має бути зробленим Комісією. Ми йшли до цього розуміння майже шість років. Тож ми хочемо, щоб наше бачення було взято до уваги і використано.
3. Повинна бути особа, до якої зможуть звертатись і колишні полонені, вже звільнені з неволі, і родини хлопців, що в неволі й понині, і родини зниклих безвісті, чиє місцезнаходження досі не відомо. Це повинен бути Відповідальний за захист прав полонених та зниклих безвісті, уповноважений на цей захист самим Президентом. Але це має бути не призначена особа. Бо призначені особи дуже швидко змінюють одна другу, і не встигають виконувати свої обіцянки. З такими особами ми вже мали справи.
Зрозуміло, що приємно і зручно призначити Відповідальним «свого хлопця». І надалі мати справу «з своїми хлопцями та дівчатами». Тими, що як поють в дитячій пісенькі «лишнего не спросят, и в биде не бросят», і завжди готові підтримати корисну ініціативу.
Є така відома вже кілька віків штука: ФАВОРИТИЗМ. Та вона й не погана, якщо фаворит виправдовує надії більшості, а з іншими може домовитись… Але не в цьому питанні. Це питання не життя і смерті. Це питання смерті. Виживання.
Тож, Відповідальним повинна бути вибрана особа, вибрана відкритим конкурсом, а не підковдровим рішенням людей, котрі заняті державними справами, і на справи полонених та зниклих їм не те що пох, але якось руки не доходять. І це, доречі, про КРАСАВЧИКа С РЫЧАГОМ, про якого писала вище. Якщо Відповідальний отримає і повноваження від влади, і підтримку більшості свого «електорату» (колишніх полонених, родин нинішних полонених, та родин зниклих безвісті) то він таки буде силою, що зможе зрушити з місця цю скелю.
4. Закони. Люди не повинні ходити до офісів Президента, Омбудсмена та інших Офісів за кожним пчихом. Люди не повинні організовувати ходи та марші до цих офісів, щоб отримати найнеобхідніше. Люди не повинні підпалювати себе, чи лягати на землю щоб звернути на себе увагу, та отримати бажане. Повинні діяти закони!
Тож Закон про статус зниклого безвісті(зміни), Закон про статус полоненого, Закон про статус політичного в'язня.
Це найкоротший пункт. Але найскладніший в виконанні. І саме він може перетворити життя людей на ЖИТТЯ, а не на виживання.
Банзай!
А, да! Забыла! Еще и эмоциональные причины.
1. До чертиков обидно, когда хорошая идея заговаривается, растаскивается на части и умирает в страшных мучениях. Особенно если это идея твоя.
2. Ненавижу неэффективное бла-бла-бла. Поверьте, я в этом разбираюсь. В этом я спец! Я сама умею включать «Гогу-магогу большую демагогу». И потому коллег вижу за версту.
Таки, обіцянки-цявцянки, а дурнику радощі, але ж вже шість рочків. Досить!
3. И наконец маленькая личная обидка. Моя. Ну, а как же без нее! Если бы я об этом не сказала, вы бы мне поверили? И правильно! Но иногда именно маленькие обидки и желание доказать свою правоту заставляют нас двигаться вперед.
И тогда тут вам и Банзай! И банзай-2!!! )))
