Це видання миттєво стало легендарним. І йому вже 18 років!
Маленький культурологічний часопис фактично кинув виклик спецслужбам РФ, залучив ФБР США, привернув увагу Президентів України, Америки, Росії, спровокував практично геополітичну кризу, яка закінчилася висадкою спецназу ГРУ РФ у штаті Нью-Джерсі і нахабним пограбуванням американського Музею Кубанського козачого війська у Ховеллі.
Була і Постанова Верховної Ради України…
Викрали козацькі регалії, перевезені 1918 року до Сербії, потім Німеччини і США. Особлива ціль – Дарча грамота Катерини Запорізьким козакам на Кубань…
А після того, як журналісти знайшли копію шаблі Мазепи в Канаді, почався детектив за участі вже Пітерського ФСБ і керівництва Ермітажу.
Маленький культурологічний журнал починає розслідування, розповідає про супер-секретні архіви і спецхрани, у тому числі в Адміралтействі, пише про спецхран КГБ-ФСБ №9 Ермітажу, буквально забитого скарбами. Більше того, публікуються деякі неймовірні фото…
Директор Ермітажу був змушений визнати існування «Маларасейского спецхрану» і дозволив українським журналістам офіційно сфотографувати зброю. Лише тоді, коли вони вказали секретний інвентарний номер з «неіснуючого» спецхрану…
Масштабних міжнародних розслідувань було проведено чимало… Географія вражає…
Ми отримали короткі коментарі керівників цього неймовірного видання. Погодьтеся, україномовних культурологічних видань, які без держпідтримки протрималися так довго, практично не залишилося…
Шеф-редактор журналу «Музеї України» Наталка Іванченко одна з авторів концепції часопису. Свого часу працювала у Вишгородському заповіднику, Нацмузеї у Пирогові, начальником експертного відділу Українського культурного фонду…
Однак вважає найяскравішою сторінкою життя волонтерські культурологічні проекти у прифронтовій зоні Донбасу.
Саме там, керівники Донецької ОДА, запропонували очолити Донецький обласний художній музей, захоплений терористами днр разом з унікальною колекцією. У нас залишилася лише маленька філія ДОХМ в селі Прелесне під Слов`янськом. Вітряк, старовинна хатка і маленький виставковий зал з дитячим гуртком і дірявим дахом, який заливали дощі…
Завдяки зусиллям Наталії Володимирівни, центральний офіс музею створили в Дружківці, розширили штат, обладнали виставкові зали, почали створювати нову фондову колекцію, розпочали активну виставкову діяльність. Нині ДОХМ у Краматорську, успішно працює…
-20 років тому ми розпочали журналістську програму з популяризації музеїв та музейної справи, а через два роки, 02.02.2004 року був зареєстрований журнал «Музеї України». – розповіла Наталка Іванченко.
Вісім років ми випускали друковану версію, 10 років продовжуємо працювати в онлайн режимі.
За 20 років музейне життя змінилось: стало більш динамічне, комерційне, креативне, але музейні скарби – головна цінність музеїв, продовжують надихати на нові знання, на нові пошуки!
Проходять роки, накопичується нова інформація, починаєш на знайомий експонат дивитися з іншої точки зору і – відкриваєш нові сторінки нашої історії.
«Музеї України» пропонують і вам долучитися до пошуків артефактів, вивчати нашу історію, ділитися своїми знахідками та роздумами..
Поки вам цікаво – ми живемо!
Редактор журналу і засновник Віктор Тригуб починав у знаковій «перебудовній» газеті «Комсомольское знамя». Фаховий журналіст, що народився на Донеччині. Закінчив журфак Київського університету. Має неймовірний талант опинятися у потрібний час у потрібному місці, викликаючи своїми розслідуваннями гучний резонанс. Творець приватних Музею плакату, Музею слідопитів, Музею української пропаганди. Організатор багатьох журналістських експедицій, помітних акцій. З 2014 по 2019 волонтерив у зоні АТО. Мало не потрапив в оточення під Дебальцево. Створив 15 сайтів прифронтовим музеям. Автор легендарного жарту про Партію снайперів. Свій нинішній статус позначає як безробітний вільний блогер. Автор кількох книг.
-Коментував колегам 20-літній ювілей журналістської програми Музеї України і 18-річчя часопису «Музеї України».
Ми одне з небагатьох культурологічних видань, що вижило без жодної бюджетної чи грантової копійки. Без олігархів! – зауважив Віктор Тригуб.
Цікавилися, який у мене бізнес? Останні 3,5 років безробітний.
Можливо, якийсь затятий ентузіазм? Просто так вийшло. Як можна знищити проект, у який вкладено скільки сил і часу?
Журнал потрібен людям.
Можливо, це головна справа мого життя. Думаємо про Вічність!
Варто написати поради – Як 18 років видавати музейний журнал і не померти з голоду…
Вільна журналістика…
А підтримати нас просто – розміщуйте рекламу на 12 наших інформаційних сайтах, які ми утримуємо!
І коротка довідка:
2000 року стартувала пресова програма «Музеї України», яка 2004 року трансформувалася в журнал «Музеї України».
https://www.museum-ukraine.info/
Спершу часопис видавався в традиційній паперовій версії. Було створено першу версію сайту.
Після кардинального подорожчання паперу і поліграфічних послуг, журнал залишився в електронній версії.
За ці роки написали про всі основні музеї країни, уклали музейний каталог, створили кілька музеїв, найвідоміший з яких – Музей плакату України при редакції. Основа – плакати фронтовика Юрія Неросліка.
Після початку війни на Сході, команда журналу «Музеї України» організатор Музейних експедицій в зону АТО. Проїхали вздовж всієї лінії фронту – від Столиці Луганської до Сартани… Для закладів культури Донеччини подаровано 15 культурологічних сайтів, організовано 150 виставок патріотичного плакату…
Подорожуйте Україною! Від музея до музею!
