Москва, Санкт-Петербург, Новосибірськ, Чита. Це регіони, де сконцентровано основні масиви документів та експонатів з української історії. Все дбайливо зберігається у секретних спецхранах, про існування яких, не те що широка публіка, а навіть відомі історики не знають. Дивує, що папірці трьохсотлітньої давності і досі позначені грифом «Секретно!». Як Сталін засекретив, так ніхто і не ризикнув відкрити.
Команда журналу «Музеї України» стала по суті, першовідкривачем тих таємниць. Подробиць не вимагайте – і не дочекаєтеся. Можуть постраждати цілком реальні люди. У сусідів діють жорсткі норми відповідальності за розголошення секретів, скажімо, листів Мазепи Петру І… Це без жартів…
Для нас дуже важливий спецхран КГБ СССР №9, що перебуває під контролем ФСБ в славнозвісному Ермiтажі. Там справжні скарби українського минулого. Ми засвітили це місце під час розшуків шаблі Мазепи. Росіяни взагалі не визнавали, що у них є такий відділ, офіційно заявляли про повну відсутність українських колекцій. Потім почали вимагати секретні інвентарні номери, які, до речі, ми їм повідомили. Лише тоді дозволили київській журналістці приїхати і сфотографувати шаблю Мазепи, яка виявилася копією. Оригінал у іншому спецхрані… Крім шаблі, там є чимало особистих речей Мазепи, наприклад, його парадна шапка. І головний убор Б.Хмельницького. Ми змогли опублікувати фото морського козацького прапора Січі. Було там 234 нерозпакованих ящика Мазепинского дела, опломбованого грізними стрічками «Не открывать до особого высочайшего повеления!». Не смійтеся – досі не відкрили, а після наших публікацій оббили фанерою, написали «ЯД!» і переховали. Відслідковуємо…
Оригінал шаблі Мазепи, скарби Київських князів, викрадених російськими самозванцями з Києва, у тому числі легендарний перстень Ярослава Мудрого, який знайшла донька Генсека Брежнєва – Галина – у найсекретнішому спецхрані імперії в Адміралтействі. Деякі інвентарні номери ми знаємо. Можливо, ризикнемо дати кілька фото. Там, під лазерною сигналізацією і десятки портретів Гетьмана Мазепи, створених тодішніми малярами на вимогу охранки… Про Адміралтейство росіяни мовчать глухо… А даремно!
Давня самоцитата: «Всі архівні документи, як і так званий Архів Скоропадського, були захоплені чекістами. Зберігалися в Одесі, Києві. Потім їх перевезли у спеціальне сховище до Чити. Потім – Ленінград. Якийсь час вони лежали у цікавих підвалах Адміралтейства. Після першої згадки про це сховище, ми трохи розпитали людей про цей унікальний витвір інженерного мистецтва. Виявляється, підвали не можуть бути затопленими! Стіни укріплені і обшиті свинцевими плитами. В тих підвалах і досі зберігається чимало цікавого. Наприклад, діаманти і рубіни Київських князів, які комуняки повиколупували з корон і прикрас для продажу за кордон, посередником у якому виступав недоброї пам`яті А.Хаммер…
З 1973 року збірні документи, які отримали назву Архів Скоропадського, перевезли до Ермітажу. Де вони, нерозібрані (!) і досі чекають дослідників з України.
Всіх визначних діячів доби УНР і Гетьманату, після допитів, відправили до двох таборів – Камурлагу і Дмитровського табору. Останній цікавий тим, що був єдиним в СРСР, де лагерні бони (чеки) друкувалися двома мовами – російською і українською. Можна сказати, що у тих таборах сиділа вся українська еліта Першої незалежності. На жаль, майже ніхто не вцілів. Загинули майже всі…»
І ще: «Ми знаємо, що у Історичному музеї Росії, це той, один з корпусів якого на Красній площі, зберігається найбільша у світі колекція документів, нагород, грошей, зброї часів Української Народної республіки. Доступу майже нема. Інформація відсутня. Чому? Нам постійно телефонують українські історики, з питанням, куди зникли фонди багатьох обласних архівів? Десь до 60-70 років минулого століття були, потім не стало!
Особливо постраждав період часів Української Народної Республіки. Ми теж почали шукати. І вийшли на систему глибоко секретних спецхранів КГБ СССР. Чого боїться Москва? Правди? Для чого? Адже нам і без того все зрозуміло, курс обрано. Україна – незалежна, суверенна держава. І іншими ми бути вже не хочемо! Для чого ці ігри?
Хочеться задушевно поговорити про Красну площу. Москва. Державний історичний музей. Спецхран КГБ СРСР з документами і експонатами часів Громадянської війни. Там і Врангель, і Колчак, і Денікін. Біла гвардія. Як не дивно, в нинішній Росії це герої. Про них пишуть, досліджують, виставляють. Поруч – стелажі часів Української Народної Республіки, Гетьманат, Директорія, Махно, Зелений, Григор`єв. Все секретно! І досі! Чому?
Звичайно, приємно, що таємниці УНР зберігаються на Красній площі. І збереглися! Дуже за це дякуємо! Найбільша у світі колекція поштових марок, грошей, нагород, документів. Все, що не знищили і не вивезли з Києва петлюрівці, потрапило до Москви. В спецхран! Наші історики в шоці від цієї інформації! Пройшло майже сто років! Чого боїться Москва? Чи чого хоче? Давайте розбиратися. Давайте спокійно говорити. Вести переговори. Домовлятися. Відновимо історичну справедливість. Адже, за злочинним наказом злочинної КПСС, вивезли з України архіви, музейні експонати. НЕЗАКОННО! То давайте відновимо справедливість, і повернемо! Адже, росіянам всі ті речі і документи абсолютно не потрібні! Їх ніхто не вивчає. Вони тихо гниють. Зникають».
«Масово вивозили документи, цінності інші царі. Військові. Російські церковники… Але, то було епізодично.
Найбільшої шкоди українській історії та архівній справі, завдали таємничі візити Столипіна до Києва на початку ХХ століття. Саме тоді, охранка, за наказом царя, почала вишукувати всі архіви Запорожців. Причетним до того був і Столипін, який вивіз чимало документів до Москви. Потім частина з них, потрапила до Гохрану Новосибірська, де лежить і понині. Щось знову опинилося в Ермітажі.
Особливо дратувало російських царів все, що було пов`язане з Запорізьким козацтвом, Київською Руссю. В архіви Санкт-Петербургу, Москви, Новосибірська, Чити вивезли вагони рукописів, книг, літописів, церковних книг, козацьких універсалів, листів, реєстрів… Столипін часто здійснював секретні вояжі у наші краї. Особисто контролював.
Майже все збереглося. Так і лежить у тих скринях нерозпаковане.
Потім до справи долучилося ЧК-ОГПУ-НКВД-КГБ. Ці дібралися до обласних і міських архівів, музеїв. Масовим це явище стало наприкінці 60-х, початку 70-х років ХХ століття. З музеїв експонати вилучалися „на реставрацію“. Збереглося чимало актів, договорів про тимчасову передачу реліквій українського народу музеям Росії. У нас забрали. І там не виставляють! Все в запасниках!
Констатуємо факт – переважна більшість унікальних документів з української історії, зберігається в Росії. Доступ наших дослідників туди – дуже обмежено».
«Майже впевнено можна говорити про якусь потужну колекцію Гетьмана Івана Мазепи. Дуже старовинні речі з Візантії, книги, прикраси Київських князів, документи, потрапили до зібрання Мазепи, зберігаючись у надійному місці в Софії. За скарбом приглядали двоє особливо перевірених монахів.
Саме їх, за чиїмось доносом, жахливо допитували нишпорки Петра І. Скоріш за все, хтось не витримав, показавши схованку. Але, нікого це не врятувало – знищили всіх…
Виходить, що саме тоді, до росіян потрапили чисельні прикраси Київських князів, документи (і пергамент, і БЕРЕСТЯНІ ГРАМОТИ, які, на жаль, розсипалися, залишивши по собі лише свинцеві печатки з княжими символами).
Чимало документів вціліли! Листування Ярослава та інших князів з Новгородом! Якісь документи, книги, таблички…
Ще раз звертаю увагу на значення поняття ПРИКРАСИ КИЇВСЬКИХ КНЯЗІВ!!!
Їх знайшли досить багато і вони мирно зберігалися в запасниках і сховищах російських музеїв. Аж до приходу комуністів, які дуже багато чого тупо продали в США, Німеччину, Англію… Так, частину прикрас Київських князів!
Те, що залишилося після розпродажу, інвентаризували, запакували в скрині і залишили до кращих часів.
Існує публікація М.Розова про книги Ярослава, що лежать в бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна. Знову Пітер! Як вони там опинилися? Нині ми дуже цікавимося секретним спецхраном №21 у Кронштадті…»
А ось ще один слід – Гатчина: «5 червня 1775 року, російські війська, що захопили останню, Нову Січ, спакували і вивезли до Петербургу клейноди, прапори, гармати і АРХІВ ЗАПОРОЗЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ КАНЦЕЛЯРІЇ!
Прапори і гармати розпорошені кількома російськими музеями. А от за архівом ми тихенько ганялися кілька років.
Росіяни називають його „Архівом Калнишевського“. Він спокійно зберігається в секретному спецхрані Центрального військово-морського архіву Міністерства оборони РФ! 188300, Ленінградська область, м.Гатчина, Червоноармійський проспект,2!
Офіційно цього спецхрану не існує. Про нього знає дуже обмежене число людей з суворими допусками. Зрозуміло, що російські військові моряки абсолютно не цікавляться документами Архіву Запорозької канцелярії, листами Калнишевського, наказами, звітами, хроніками… Тих паперів, від самого вигляду яких, в українських істориків починають тремтіти руки… Поки що, ми не маємо детального опису архіву, але знаємо, що він у прекрасному стані, з ним фактично ніхто не працює… То чому не перевести архів до вільного доступу і не дозволити ознайомитися з ним українським історикам?
Але, це просто розмова з пусткою…
Це ще не все!
У тому ж спецхрані зберігається чимало документів з особистого архіву Гетьмана Мазепи, захопленого росіянами після Полтавської битви. Теж не вивчений, не опублікований. Про які дослідження можна говорити, коли ми першими подаємо цю інформацію, і вона звучить як сенсація…
Нагадую, що останній Кошовий отаман П.І.Калнишевський прожив 112 років! З них, останні 25 під арештом у Соловецькому монастирі.
До нашого часу дійшов Архів Коша Запорозької Січі, який є нині основним джерелом для дослідників.
Якщо нашим вдасться пробитися в Гатчину…»
Цим моїм публікаціям 5-3 років. Їх активно читають, цитують, використовують у наукових роботах. Було кілька спроб українських та російських журналістів щось перевірити, кудись проникнути. На жаль, далі приймалень їх не пустили, не сказавши нічого більшого за стандартний текст екскурсії.
Ми сподівалися на пітерську дослідницю Мазепи Т.Таїрову-Яковлеву, доктора наук. Теж даремно. Вона не змогла навіть побачити шаблю Мазепи з Ермітажу, яку ми офіційно, спільно з музейниками, описали, сфотографували, розрекламували… Що вже говорити про Оружейную палату, Новосибірськ, Читу, Гатчину, Адміралтейство, Кронштадт… Хоча, багато чого півстоліття тому, бачили аксакали музейної справи, Герої України М.Сікорський і Б.Возницький. Пана Бориса ми навіть зафільмували. І досі про ті спецхрани говорить натяками – школа…
Таке враження, що маленький культурологічний журнал «Музеї України» провів не журналістське розслідування, а повноцінну розвідувальну операцію у глибоких тилах… Хоча, ймовірно, ми просто про все те лише писали…
…Нас постійно запрошують на якісь прямі ефіри, ток-шоу, на зйомки якихось фільмів, програм. Підбирають заслужених опонентів з числа офіційних істориків. Це при тому, що ми маємо звичайну журналістську освіту без будь-яких регалій. Кандидати і доктора намагаються цитувати якісь книги з цитатами з інших дисертацій, взятих з якихось спогадів. Це навіть весело.
Тут не треба високочолих дискусій! Першоджерела української історії щільно закриті у чорних ящиках Малоросійських спецхранів КГБ, що дісталися від царської охранки. Їх ніхто не відкривав. І не збирається. Але, адреси відомі! Штурмуйте! Дисертації напишете пізніше…
Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»
