Нескінчені стада котів і роботів паслися на скінчених рівнинах Серенгеті. Колись, раніше, коли вони ще не перестрибнули на Місяць. А зараз вони паслися поміж кратерів (а деякі ідіоти в самих кратерах) на пагорбах Місяця, супутника Серенгеті.
Деякий час все було нормально, ресурсів вистачало усім, але проститутки швидко закінчились, бо хлопчик не розраховував на таку кількість клієнтів.
І настав момент, коли настав час зійтись стадам роботів і котів у битві на смерть! У битві за ресурси і проти ресурсів! Зійтись щоб битись і пастись, пастись і битись!
Вони стояли і чекали і паслись. Чекали сигналу від головного главаря свого стада. Від головного кота або головного робота, якщо такі взагалі існували. Вони чекали сім ночей і сім днів, чекали сигналу, якого можливо і не існувало.
І раптом пролунав сигнал: ВПЕРЕД!
Коти першими пішли вперед, а за ними пішли роботи, теж вперед. Вони йшли сім ночей і сім днів, йшли і паслись, паслись, йшли і вже не чекали ніякого сигналу, бо не існувало у Всесвіту такого сигналу, який зміг би зупинити величезні, нескінченні стада котів і роботів йти вперед і пастися!
